Павлинка була закохана в Марка Уварова ще з дівочої пори, а коли подорослішала, то зовсім голову втратила: ні спати, ні їсти, не могла – все про Марка думала. Тільки Уваров давно зітхав по колишній однокласниці Олені Івановій і більше йому ніхто був не потрібен.
Оленка була заручена з сином старих друзів сім’ї – Олегом Качаєвим. Не те щоб вона його сильно любила, але хлопець він був видний і до Іванової нерівно дихав. Одним словом якщо у Олега і Оленки було все більш-менш добре і справа йшла до весілля, у Марка і Павлинки справи сердечні не ладналися зовсім.
Сталося так, що в селище, де всі вони проживали, до Мотрони приїхала погостювати старша сестра. Про стару Федору по селищу ходило багато байок.
Казали, що вона займається чаклунством, володіє окультними науками, ворожить на долю і взагалі, давно свою душу продала дияволу. Ось саме на зустріч з нею, не змовляючись, одним пізнім вечором з різних точок селища вирушили Павлинка і Марк. Вони зустрілися біля хвіртки і обидва страшно зніяковіли. Спочатку Павлинка хотіла пройти повз, але бажання отримати Марка будь-яким шляхом було сильнішими, кивнувши Уварову головою, вона увійшла у двір. Трохи соромлячись, Марк пройшов слідом.
Бабки Федори не виявилося вдома. Мотрона запропонувала непроханим гостям почекати її у дворі на лавочці або зайти завтра. Павлинка б із задоволенням втекла додому, але Уваров сів на лавку і, трохи соромлячись, вона присіла поруч. Спочатку сиділи мовчки. Потім Марку стало нудно і він вирішив трохи поговорити з Павлинкою про те, про се. Як виявилося, для розмови знайшлося чимало тим цікавим обом. Коли Федора увійшла на подвір’я її погляду постала весело базікаюча парочка. Молодята, напевно, подумала Федора.
– Чого завітали, проти ночі?
Питання пролунало несподівано і вони розгубилися. Що відповісти? Чи не скажеш же ось так відразу, що за приворотним зіллям завітали. Павлинка і Уваров перезирнулися. Зрозумівши по-своєму їх нерішучість, Федора вирішила сама прийти їм на допомогу.
– Ворожити сьогодні не можу, втомилася. Приходьте завтра. Та тільки дарма ви так хвилюєтеся, я вам і без ворожби скажу. Ну-ка, поверніть долоні догори.
Павлинка і Марк протягнули відкриті долоні бабці Федорі і завмерли в очікуванні дива.
– Ну, що я вам казала, – продовжила Федора, розглядаючи хитросплетіння ліній на долонях дівчини та хлопці, – пара ви хороша, жити будете душа в душу і дітки у вас народяться міцні, та здорові. Ви тільки потерпіть трохи і все у вас буде чудово.
Сказала і пішла в будинок. Як зачаровані, мовчки, вони сиділи на лавці ще хвилин двадцять. Потім, не домовляючись, встали і разом пішли в ніч. Бродили по річному парку, про щось говорили, сміялися, вдихали аромат літньої ночі і знову йшли, мовчки, кожен думав про своє. Вийшли до річки, постояли, подивилися на воду і пішли далі.
Під ранок Марк проводив Павлинку додому. А через тиждень вони одружилися. Чи то доля, чи то баба Федора наворожила, але живуть добре, душа в душу, дочка у них зростає, і чекають синочка.