Їхала я одного чудового ранку в маршрутці. Дітей в маршрутці не було взагалі. І тут, на одній зупинці зайшла молода мама з сином. Жінці було приблизно років 25-27, а хлопчику – 6-7 рочків.
Стояли вони тихенько і нікому не заважали. Тут, на одній із зупинок звільнилося місце і жінка швиденько до нього побігла, іела. Хлопчик смирно підійшов до матері і просто став поряд. Вона порядно запропонувала йому потримати його портфель, на що хлопчик погодився.
Спочатку всі їхали тихо, правда поглядали в бік хлопчика, незадоволеними поглядами. Раптово, старша жінка, яка сиділа поруч, сказала:
– Гляньте! Сидить як королева, а маленький хлопчик повинен на ногах стояти. Дітям треба місцем поступатися!
Дівчина тактовно промовчала і вирішила нічого не відповідати на ці слова, але через кілька хвилин до цих звинуваченням приєдналася ще одна старша жінка. Після цього, дівчина глибоко вдихнула і сказала:
– Ви на мене не дивіться. Це моя дитина і я виховую його так, як сама вважаю правильним. Ви зараз мене лаєте, що я місцем йому не поступилася. А якби я поступилася, то ви б його лаяли, років через 7-8, тому що він би не вважав за потрібне поступитися ним вам!
Бабусі трохи заспокоїлися. Звичайно, щось там собі під ніс бубоніли, але в підсумку затихли взагалі.