Мій чоловік соромиться мене. У присутності сторонніх, я більшою мірою мовчу, щоб не сказати щось, що може не сподобатися моєму Іванові.
Намагаюся всім догодити. Якщо в будинок приходять гості, годинами перебуваю на кухні, щоб порадувати їх делікатесами. Перед візитом його батьків, я цілими днями прибираю у будинку, щоб показати, яка у їхнього сина хороша дружина. Якось ми допомагали батькам мого чоловіка з ремонтом, я після того весь вечір плакала
Я росла не в неблагополучній сім’ї. Все через батька, який весь час заглядав у стакан. Моїй мамі завжди соромно було за нього, тому вона намагалася всюди ходити сама. Дивлячись на все це, я вирішила, що в моїй родині все буде по-іншому.
Я вийшла заміж за інтелігентного чоловіка. Іван був старшим за мене на 12 років. Він серйозна людина, навіть занадто. Весь час любить командувати і мені це не подобається. Коли ми зустрічались, він вказував мені, що одягати, як вести себе в колі його друзів, що говорити, що їсти і так далі. Якщо я цього не виконувала, він прилюдно робив мені зауваження. Мені було соромно, але я не хотіла його втратити.
- Іван красивий зовні, розумний, займає гарну посаду. Коли ми були наодинці, я відчувала себе з ним, як за кам’яною стіною. Але все різко змінювалося, коли ми ходили в гості до його друзів або батьків. Мені іноді здавалося, що він просто соромиться мене. Може, через те, що я молодша за нього? Може я справді не так вихована? Я навіть і не знаю. Його друзі одружені на своїх однолітків. Я думала, що коли я стану його дружиною, все зміниться. Адже я буду вже не просто дівчина, а законна дружина. Але на жаль, нічого не змінилося. Удома він цілком турботливий, не робить зауважень, а при сторонніх поводиться інакше.
Нещодавно прийшли до нас в гості мої друзі, чоловік ніби жартома запитав, як можна зі мною дружити, адже я не сповна розуму. Якби не він, я так би і залишилася сірою мишкою. Всі посміялися, але мені було не до сміху. Мені це було настільки образливо, що я навіть не можу передати.
Якось допомагали його батькам з ремонтом, так я дізналася, що руки у мене не звідти ростуть, що я занадто повільна і дуже лінива. Я не витримала, розплакалася, чоловік потім довго просив у мене пробачення, казав, що був не в дусі, а я просто під руку попалася. У присутності сторонніх я більшою мірою мовчу, щоб не сказати дурість. Намагаюся всім догодити. Якщо в будинок приходять гості, годинами перебуваю на кухні, щоб порадувати їх делікатесами. Перед візитом його батьків, я цілими днями прибираю у будинку, щоб показати, яка у їхнього сина хороша дружина. Щоб не відставати від чоловіка, читаю книги, дивлюся наукові фільми, навіть взялася за вивчення іноземних мов.
Але все це не змінює моє життя на краще. Я комплексую, соромлюсь висловити свою думку, перед тим як щось сказати, сто разів подумаю, що на це скаже Іван. На вулиці, в магазині або гостях, я хвилююсь, що щось зроблю не так. Весь час стежу за своїм зовнішнім виглядом. Подруги часто запитують мене, чому я не можу розлучитися, якщо мені так важко жити з ним. Але, якщо чесно, я просто боюся залишитися сама. За два роки спільного життя я почала вірити в те, що я незграбна, дурна, наївна і взагалі нічого не вмію. А покохати таку досить складно.