Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до таких подарунків. Що ж можна і чого не варто приносити в дар, ми розпитали ієромонаха Йосафата Хаймика та директорку Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття Ярославу Ткачук. джерело
— Звідки походить традиція дарувати рушники до церкви?
Ярослава Ткачук: — Ще з давних язичницьких часів українці приносили дарунки богам. Після прийнятя християнства ця традиція перетворилася у вияв благодійності серед багатих людей, коли вельможі жертвували великі суми грошей на будівництво та впорядкування церков, а бідніші несли до церкви хто що міг. А що могли дати селяни для Самого Бога? Усе найкраще, що було в їхніх родинах. І одна з таких речей — рушники як домашні обереги.
Жінки, які хотіли стати матерями, вкладали у вишиття ще й свої мрії та молитви за майбутніх діточок. Ті ж, у кого вже було багато дітей, або старші пані, які не хотіли народжувати, жертвували завісу — катапетасму на Царські ворота. Це символічний дарунок із прихованим проханням, аби Бог закрив їхнє лоно, як завіса закриває святиню.
о Йосафат: — Ділитися тим, що маєш, із іншими, які цього не мають — це одна із засад християнства. Ще при житті до цього закликав сам Ісус Христос. Згодом перші християни на спільні служіння приносили їжу і ділилися нею. Загалом церкви нині і живуть із благодійності. А щодо дарунку завіси на Царські ворота, то це забобон. Адже тільки Господу вирішувати, кому і скільки послати дітей. І якби священик дізнався, що у храм принесли дарунок із проханням, щоби жінка більше не народжувала, то він ніколи б цього не прийняв. І я особисто не раджу нікому цього робити.
— Рушники, які дарують за майбутніх дітей, якісь особливі?
Ярослава Ткачук: — Вони вишиті переважно у червоно-чорних, синьо-голубих, фіолетових, жовто-червоно-зелених барвах, або ж у кольорах, якими розписана церква, зі строгим симетричним геометричним орнаментом. Як правило, такими рушниками прикрашаються ікони Богородиці.
о Йосафат: — Дуже добре, коли люди, які хочуть подарувати рушник до церкви, радяться зі священиком, якого розміру, кольору та орнаменту має бути дарунок. Часто в храмі потрібні парні рушники, а люди дарують по одному. Тоді доводиться просити жертводавицю вишити ще один аналогічний рушник.
— Що ще дарують до церков, і чого не варто дарувати?
Ярослава Ткачук: — Дарують килими, ікони, фігурки, ритуальні церковні речі, які потрібні для Богослужінь. Дарують не лише за те, щоби мати чи не мати дітей, а жертвують речі за здоров’я, за щасливі операції, за добру працю, за те, аби знайти пару, а останнім часом популярні дарунки за добрі закордонні заробітки, за мир і щасливе повернення рідних з АТО.
о. Йосафат: — Часто в церквах, монастирях, де є чудотворні ікони або їх намолені копії, можна побачити ювелірні вироби—воти, подарунки за оздоровлення. Дехто навіть замовляє у ювелірів вилити ту частину тіла, яка оздоровилася. А храмам, що будуться, можуть запрезентувати будматеріали. Подарувати можна навіть свій час — попрацювати на благо церкви. Головне, щоби дарували від серця, щоби це не були «торги» з Богом.
Сабіна РУЖИЦЬКА