«Загальне враження: це спритний, впертий, фанатичний слов’янин. До останнього вірний своїй ідеї. Зараз для нас неймовірно цінний, пізніше — небезпечний. Ненавидить як великоросів, так і німців».
Тричі — у 1942-му, 1943-му і 1944-му роках Провідник ОУН (революційної) Степан Бандера відзначав свій день народження в нацистському ув’язненні. Його заарештувало Гестапо 5 липня 1941 року, щоб змусити відкликати Акт відновлення Української держави 30 червня.
Та провідник націоналістів стояв на своєму, тож у січні 1942 року Бандеру перевели з берлінської в’язниці до спецблоку «Целленбау» концентраційного табору Заксенхаузен.
27 вересня 1944 року Степана Бандеру звільнили з ув’язнення. Причиною були зміни у ставленні до українського питання в Третьому Райху. Тільки відступивши з України, нацисти вирішили залучити на свій бік самостійницькі кола українців, знаючи про їх ворожість до комуністичного режиму.
Антикомуністів із підрадянських країн гітлерівці хотіли об’єднати під началом колишнього радянського генерала Андрія Власова, якому протегував райхсфюрер СС Генріх Гіммлер.
Тож у кінці 1944 року керівники СС обробляли Бандеру та інших відомих українських лідерів, щоб схилити їх до співпраці й поставити на чолі створеного для цієї мети Українського національного комітету. Однак провідник бандерівців відмовився. Про його мотиви можна дізнатися з цього документа, який публікує «Історична правда».
Посвідчення Степана Бандери — члена Ліги українських політичних в’язнів. Оскільки Провідник змушений був приховувати свою особистість, у посвідченні зазначено його фіктивне ім’я — Стефан Попель та замість Заксенхаузена — концтабір Маутхаузен.
Щоб збільшити, тисніть тут
Це — звіт Гіммлеру начальника Головного управління СС Готтлоба Бергера про зміст однієї з таких розмов зі Степаном Бандерою.
Історики часто цитують даний документ, але в українському перекладі він публікується вперше.
———
Райхсфюрер СС
Начальник Головного управління СС
Берлін-Груневальд, 6.10.44
Дуглас-штрасе, 7-11
…
2 примірники
.. примірник
Стосовно: Розмова з Бандерою
Райхсфюреру СС
І райхсміністру внутіршніх справ
Берлін SW 11
Принц-Альбрехт-штрасе, 8.
Райхсфюрере!
Бандера просив змоги поговорити зі мною, і 5.10.44 я викликав його до себе.
Відтак можу доповісти наступне:
1. Співпраця між Бандерою і Власовим може бути тільки поверховою і лише поти, поки ми їм наказуватимемо.
Бандера не сприймає Власова в жодній формі, оскільки вважає його людиною великоросійської свідомості, і стверджує, що в разі співпраці зі Власовим він утратить своїх послідовників в Україні.
Він обґрунтовує це тим, що українці повинні звикнути працювати зсередини назовні, в той час, як Власов мав би робити ззовні всередину.
2. Оскільки він, як на мене, був занадто непевний і, особливо, потребував забагато часу, щоб заговорити конкретно про виступ своїх прихильників, я запропонував йому чисто теоретично поміркувати, як він тоді собі уявляє ситуацію, коли б Німеччина уклала з Росією який-небуть мир.
Ця можливість його заскочила явно зненацька. Він настільки твердо переконаний у перемозі Англії та Америки, що до сьогоднішнього дня про це зовсім не замислювався.
3. У відповідь він заявив, що його рух став настільки сильним і здобув стільки послідовників, що Сталіну не вдасться його перемогти. Уже самий натяк на вільну землю дасть стільки добровольців, що існуватимуть усі шанси на успіх у цій боротьбі. Тим більше, якщо по закінченні війни Сталін спершу муситиме кинутися на інші народи, а Україну розпорядиться залишити в спокої. Тут він мав на увазі нас.
Я висловив у цьому сумнів, спираючись на точну доповідь (Головного управління безпеки Райху, яку мені сьогодні випадково дав бригадефюрер СС Шелленберг [1]), відповідно до якої, Сталін розробив велику програму зі знищення українського народу, яка передбачає евакуацію всіх жінок з одночасним заселенням України чоловіками й жінками з Азії.
4. Він також висловив ґрунтовне переконання в тому, що успішне постання проти Сталіна можна розгорнути тільки тоді, коли російсько-українському народові не загрожуватиме більше жодної небезпеки ззовні.
Я вказав йому на те, що ця небезпека в даний момент не загрожує і що йому вже пора (і то остання нагода) проявити активність. Адже навряд чи він сам вірить у те, що Сталін буде в такому становищі, що після справжньої перемоги — яка, судячи з його ж слів, уже наближається — не покінчить і з українським народом.
Загальне враження: це спритний, впертий, фанатичний слов’янин. До останнього вірний своїй ідеї. Зараз для нас неймовірно цінний, пізніше — небезпечний. Ненавидить як великоросів, так і німців.
Попри все, я прошу дозволу запропонувати використати його, а рух його активувати. Проти нас він зараз не може багато вдіяти, а діючи для нас він може являти, все ж, значну загрозу для постачання [для фронту ворога].
[підпис] Бергер
Обер-групенфюрер СС [2]
[1] Шелленберг Вальтер (1910—1952) — бригадефюрер СС і генерал-майор військ СС. З 1942 року — керував іноземною розвідкою в Головному управлінні імперської безпеки (РСХА). У 1944 році — зосередив у своїх руках політичну і військову розвідку Райху. Притягувався до суду військового трибуналу в Нюрнберзі, однак більшість звинувачень були зняті. У 1949 році засуджений на 6 років в’язниці за членство в злочинних організаціях і причетність до розстрілів військовополонених. У жовтні 1950 року звільнений.
[2] Бергер Готтлоб (1896—1975) — обер-групенфюрер СС і генерал військ СС. З 1.01.1940 до 8.05.1945 очолював Головне управління СС — провідний орган з керівництва СС. Одночасно в 1941—1945 роках займав посаду офіцера зв’язку райхсфюрера СС у Міністерстві східних окупованих територій.
У 1944—1945 роках — командувач резервними військами та начальник штабу фольксштурму. 14.04.1949 р. військовим трибуналом у Нюрнберзі засуджений на 25 років тюрми за звинуваченням в організації убивств євреїв. 31.01.1951 році строк скоротили до 10 років, а 16.12.1951 року Бергера взагалі звільнили.
Переклад і коментарі — Ігор Бігун