Мене дивує, як дехто про наших бійців каже “хлопці” чи там “наші хлопці”. Я ніколи собі не дозволяв так висловлюватися, бо які ж вони мені хлопці?
Чи я з ними в окопах сидів? Чи мене з ними в бліндажах землею і осколками накривало? Чи я комусь рани бинтував? Я навіть борщ їм не варив.
Ні, вони для мене – захисники моєї Батьківщини. Вони воїни, лицарі, але не “хлопці”. Хлопці у вас під вікнами пиво п’ють.
Але є ще вищий пілотаж дурості. Коли таварісч Зєльонкін воззвал: “Вернітє пацанов дамой!”
Це мене вбило. Па-ца-ни?!
Це оті моряки, які так гордо тримаються в полоні?
Які послали дуже далеко ефесбешників і відмовилися давати свідчення, бо вони військовополонені?
А ти, пупсік, побіг кланятися Кадиркіну і вибачатися?
Погляди клоуна, для якого і Україна проститутка, мене не дивують. Мене дивують ті хворі на голову, які уявляють клоуна в кріслі президента, готового домовлятися хоч із чортом.
Але чому ХОЧ? Там же ж іншого варіанту нема – тільки чорт або чорт. І при чому від зміни чортів нічого не міняється, бо пекло не продукує нікого іншого окрім чортів.
Правда, воно продукує ще й різних чортиків, яких нам у вигляді кандидатів підсовує перед виборами.
Забуває тільки їх попередити, щоб вони або хрестика вдягнули, або хвостика обітнули.