Іван Сидор
Хто би що не говорив, не писав, чи не думав… Але є факт: 26 років тому митрополит Філарет (Денисенко) і єпископ Яків (Панчук) († 2004) стали тим наріжним каменем, на основу якого був покладений важкий процес творення незалежної автокефальної Української Православної Церкви.
1996 рік… Мені 7 років.
На випуклому екрані телевізора «Goldstar» мій тато дивився черговий випуск програми «П’ятий кут», яку вів В’ячеслав Піховшек. Ось тоді я вперше побачив, а головне почув Патріарха Філарета. Коли хто сам себе запитає, «а що я пам’ятаю, коли мені було 7 років?», думаю, згадаємо небагато.
Однак, я чітко пам’ятаю цю програму з Патріархом. Її ніде немає в Інтернеті, на записах, але у моїй пам’яті закарбувалася та національна ідея Патріарха Філарета, яку він озвучував на УТ-1: незалежна Церква в незалежній державі.
Так, закарбувалась. З цього часу, з 1996 р. кожен раз, коли на телебаченні виступав Патріарх Філарет, тато мені кричав: «Філарета показують!».
Скоро 2019-й рік.
Ідея Патріарха не вмерла, його позиція незмінна, він жодного разу не похитнувся, а його вклад у творення Української Церкви – неоціненний. Чому ніхто не згадує сьогодні, що саме він переклав Біблію на українську мову і, крім Святого Письма, ще понад 200 (!) томів святоотцівської літератури українською мовою? А скільки сил і ресурсів вкладено в розвиток української духовної освіти і богослів’я. Саме української, без «животів» і «пакі-пакі, Господу помолімтіся».
Дивне творіння людина: миттєво віддається, хапається за сенсацію і вільно чи не вільно забуває той колосальний труд, який кожного дня звершувала і продовжує звершувати людина.
Патріарх Філарет, де-факто, батько нової Української Церкви. Просто пам’ятайте це, сини і дочки сердешної Украйни…
~~~ світлина зробена 13.12.2018 р. у Володимирському соборі м.Києва в переддень пам’яті святого праведного Філарета Милостивого