Сутеніло, а маленькі діти бігали по вулиці одні. Дівчинці було на вигляд 4-5 років, а хлопчикові так і взагалі не більше 2-х.
Навіть бабусі в цьому дворі вже пішли зі своїх насиджених місць, а ці дітки все грали, і нікого дорослих поруч не було. Ця ситуація здалася мені не нормальною, і я вирішила поспостерігати чи прийде хто за дітьми. Я не могла байдуже пройти повз.
Хоч було і літо, але темрява наступала швидко. Ось уже і вуличні ліхтарі включили, а за дітьми так ніхто і не приходив. Дівчинка кілька разів забігала в під’їзд і поверталася до брата. Спочатку я думала, що вона так грає, і тільки потім здогадалася, що вона бігає постукати в двері, напевно, своєї квартири. Я вирішила підійти і поговорити з дівчинкою.
– Привіт! Мене звуть тітка Олена. А тебе як?
– Привіт! Я Соня, а це Матвій – мій братик.
– Соню, а чому ви гуляєте так пізно одні?
– Мама пішла додому, сказала, як нагуляєтеся – прийдете. А ми давно нагулятися, а вона двері не відкриває, я вже багато разів стукала.
– Соню, а тато у вас є?
– Ні. Ми тільки з мамою живемо. Ну і гості до нас приходять різні, іноді і пожити залишаються.
Я зрозуміла, що мова йде про сім’ю не з благополучних. Треба було рятувати дітей.
– Соню, а на якому поверсі ви живете?
– На першому. Он наші віконця.
Світла у вікнах не було. Якщо навіть мати і була вдома, то, значить, спала і не чула стуку в двері. Я пішла і стала стукати сама, сильно так стукати, але ніхто не відкрив. Довелося мені зателефонувати в поліцію.
Наряд поліцейських прибув досить швидко. Двері в квартиру розкрили і знайшли там горе-матусю мирно сплячу з якимось мужиком. Обоє вони, звичайно, були п’яні. Цю парочку забрали в міський медвитверезник. А бідних діток відвезли до притулку для неблагополучних.
Мені було дуже шкода малюків. Очевидно, що їх матір тепер позбавлять батьківських прав, і вони залишаться в дитячому будинку. Я довго думала, чим можу їм допомогти, як раптом мене осінило. Близька подруга моєї старшої дочки недавно отримала діагноз бeзплiддя. Багато років вони з чоловіком намагалися народити дітей, але безрезультатно. А буквально днями дочка сказала, що Міла і Паша вирішили усиновити когось і подали документи в опіку. Ось так ось: хтось мріє про дітей і не може їх мати, а хтось не цінує те, що має.
Було вже ближче до півночі, але я не стрималася і зателефонувала доньці, розповіла про те, що трапилося зі мною сьогодні. Вона і сама відразу здогадалася, що це шанс для її подруги швидко знайти дитину на усиновлення. Лякало нас тільки те, що Міла і Паша не захочуть брати відразу двох і братику з сестричкою доведеться розлучитися.
Але цього не сталося. Подруга з чоловіком були тільки «за», тим більше різноcтaтeвих дітей вони взагалі завжди дуже хотіли. Всього місяць Соні і Матвію довелося побути в притулку. Суд щодо позбавлення батьківських прав їх матусі призначили швидко, опіку теж оформляли в прискореному порядку. Я тепер часто ходжу до Мілиі і Паші, а іноді навіть беру Сонечку і Матвейка до себе, вони мені стали як рідні внуки.
Джерело.