Наталя сиділа за обіднім столом із чашкою чаю, задумливо постукуючи нігтями по краю кружки. Останні кілька днів думки плутались, наче клубок ниток, що ніяк не розплутати. Здавалося, все йде, як завжди — робота, дім, рідкісні вечері з друзями. Але пропозиція Ігоря щодо заощаджень ніяк не йшла з голови.
Наталя поглянула на чоловіка, вивчаючи його обличчя. Зовні все звично: той самий розслаблений погляд, легка недбалість у рухах. Але щось усередині підказувало: не все так просто.
— Та думаю трохи, — відповіла вона, намагаючись, щоб голос звучав природно. — Рахунки подивилась, трохи напружує, як швидко йде зарплата.
— Та це в усіх так. Ми ж не марнуємо. Ти подивись, якщо вкладемось у те, про що я казав, прибуток зросте, — Ігор сів навпроти, очевидно намагаючись знову зачепити тему своїх планів.
— Я ще думаю, Ігорю. Такі рішення швидко не приймаються.
Наталя відставила чашку й підвелась, щоб її помити. Вона відчула, як чоловік напружився, але продовжував говорити, наче нічого не сталося.
— Наталю, ти ж мені довіряєш? Я ж стараюсь заради нас. Ти сама казала, що хочеш стабільності. От я й пропоную гарний варіант.
Слова звучали гладко, але інтонація видавала щось більше. Наталя згадала, як кілька днів тому випадково побачила теку з документами, яку Ігор поклав на тумбочку. Тоді вона не стала її чіпати, але щось підказувало: це важливо. Цікавість узяла гору.
Того ж вечора, коли Ігор пішов до ванної, Наталя обережно дістала ту саму теку. Документи були роздруковані, але частина тексту здалась їй дивною. Щось про частки, зобов’язання і погашення. Наталя насупилась, але не встигла зануритися глибше — чоловік з’явився раніше, ніж очікувалось. Вона швидко сховала папери, удавши, що шукає зарядку від телефона.
— Що ти там шукаєш? — Ігор вийшов у вітальню, витираючи волосся рушником. — Знову працюєш до ночі?
— Зарядка десь поділась, — відповіла Наталя з усмішкою. Вона вирішила поки нічого не говорити. Треба було спочатку розібратися самій.
Наступного дня Наталя взяла відпустку. На роботі здивувались — вона зазвичай брала дні лише влітку — але керівниця не заперечувала. Вільний час дозволив Наталі детально вивчити документи.
З кожним новим абзацом її дихання частішало. Ці гроші точно не призначались для якоїсь «спільної справи». Наталя дізналась, що Ігор накопичив борги. Брав кредити, які не міг виплатити, й тепер сподівався приховати все це, використавши її заощадження.
Вона відкинулась на спинку стільця, відчуваючи обурення й сильне невдоволення. «Оце так сюрприз, — подумала вона. — І скільки це триває?»
Увечері Наталя вирішила нічого не казати. Вона спостерігала за Ігорем, намагаючись не видати, що знає правду. Але тепер його слова звучали інакше — наче кожна фраза була ретельно вивчена й підготовлена.
— Наталю, я тут подумав, — почав Ігор за вечерею, — нам треба вирішити до кінця місяця. Така можливість буває раз у житті, розумієш?
Наталя кивнула, наче погоджуючись, але всередині все кипіло. Вона помітила, як чоловік пильно дивиться на неї, оцінюючи реакцію.
«Думаєш, я погоджусь? Побачимо», — майнула думка.
Наступного ранку Наталя зустрілася з подругою. Юлія працювала юристкою, і Наталя знала — та точно зможе дати ділову пораду.
— Юль, можеш глянути на ці документи? Мені здається, тут щось не так.
Наталя передала теку. Її пальці ледь тремтіли.
Юля пробіглася очима по тексту, насупилась і подивилася на подругу.
— Наталю, це зовсім не те, про що він тобі говорив. Тут чітко зазначено: гроші потрібні на погашення боргів. І борг, між іншим, чималий.
— Я знала, що щось не так, — Наталя стиснула руки в кулаки. — Але навіщо було брехати?
— Можливо, боявся, що ти не погодишся. Або думав, що ти не розберешся. Такі схеми часто використовують, — Юлія поклала документи на стіл. — Але він явно тебе недооцінив. Що збираєшся робити?
Наталя не відповіла. Задумлива, вона вирушила додому.
Прийшла пора приймати серйозні рішення. Увечері Наталя чекала, коли чоловік повернеться з роботи. Вона сиділа у вітальні, обмірковуючи, як почати розмову. Серце билося швидко, але страх змінився рішучістю. Далі заплющувати очі на все це було неможливо.
Ігор виглядав так, ніби нічого не сталося.
— Наталю, я тут купив твоє улюблене вино. Давай посидимо? — Він дістав пляшку з пакета, розраховуючи на затишний вечір.
— Ігорю, нам потрібно поговорити.
Наталя намагалася говорити спокійно, щоб не видати хвилювання.
Ігор перестав усміхатись. Про вино забув. Він опустився навпроти й запитав:
— Про що?
Наталя взяла документи й поклала їх перед ним.
— Про твої борги. І про те, що ти хотів використати мої заощадження, щоби їх закрити.
Ігор зблід, руки затремтіли. Але ще до того, як він встиг щось сказати, Наталя додала:
— Я знаю все. І хочу почути правду, — голос Наталі був рівним, але всередині вирували емоції. Вона дивилася, як Ігор розгублено стискає в руках ключі. Його самовпевненість, з якою він тиждень переконував її в «вигідній справі», зникла без сліду.
Ігор почав виправдовуватись. Його голос був нервовим.
— Наталю, ти не так зрозуміла! Це просто непорозуміння. Я ж зовсім не збирався… Ніякого обману! Ти ж сама казала, що гроші потрібно кудись вкласти. От я й хотів почати все з чистого аркуша.
— З чистого аркуша? — перебила Наталя. — Ти хотів приховати свої борги, залізти в мої заощадження й залишити мене розгрібати наслідки? Це твій план «на спільне благо»?
Ігор відступив на крок, усвідомлюючи, що уникнути розмови не вдасться. Наталя ніколи не кричала, але її холодна впевненість зараз була страшніша за будь-який скандал.
— Я хотів тобі сказати… — він зам’явся, опустивши очі. — Просто не знав, як. Ці борги… це все з минулого, Наталю. Я думав, що впораюсь сам.
— Впораєшся? Ти збирався впоратися за мій рахунок, навіть не запитавши. Я ж тобі довіряла, Ігорю. Я думала, що ми партнери, а не що я — твій гаманець, — Наталя підвелася з-за столу й підійшла до вікна, щоб зібратися з думками. — Скажи мені чесно: скільки у тебе боргів?
Ігор мовчав. Мовчання зависло між ними, мов невидима стіна. Він розумів, що якщо озвучить суму, ситуація лише погіршиться. Але Наталя не збиралася відступати.
— Кажи! — її голос був твердим. — Скільки?
— Майже мільйон, — видав Ігор, відводячи погляд. — Але це не одразу, там частинами…
Наталя різко обернулася до нього.
— Мільйон?! Ти серйозно? І ти думав, що я просто підпишу документи й покрию все це замість тебе? Ти взагалі усвідомлюєш, що могло б статись, якби я цього не помітила?
Решта вечора минула в тиші. Ігор вмостився в кріслі. Чоловік крадькома стежив за Наталею. Жінка прибирала зі столу. Вона розуміла, що розмова ще не закінчена. Але зараз їй потрібно було трохи часу, щоб усе обміркувати.
Вночі заснути не вдавалось. У голові крутилися слова Ігоря: «Я хотів як краще», «Ти ж сама казала, що з грошима щось треба робити». Але її аргументи були сильнішими. «Який партнер приховує мільйонний борг? Який чоловік маніпулює дружиною задля власного порятунку?»
Наступного дня Наталя подзвонила Юлії. Подруга одразу відчула напругу в голосі.
— Приїжджай, поговоримо, — запропонувала Юля. — Це краще, ніж варитися у власних думках.
Увечері Наталя сиділа з чашкою кави у Юлії. Жінка розповіла все. Безглузді виправдання чоловіка лише підтвердили її найгірші підозри.
Юля говорила спокійно:
— Наталю, тут два варіанти. Можеш пробачити. Але якщо все повториться? Або ставиш крапку й обираєш себе.
— Я не можу просто пробачити. Я більше йому не довіряю, — Наталя подивилася у вікно, намагаючись знайти відповіді у власних думках. — Це ж не тільки про гроші. Це про повагу, про чесність.
Увечері Наталя знову взялася за документи. Вона знайшла ще більше дрібних деталей, які лише підтверджували її рішення. Її заощадження були її заслугою. Вона працювала, відкладала, відмовляла собі в багатьох речах. Ігор не мав права розпоряджатися цим за її спиною.
Увечері Наталя чекала Ігоря у вітальні.
— Ігорю, час усе обговорити, — Наталя намагалася говорити відсторонено, коли чоловік переступив поріг.
— Кохана, я знаю, що вчора все вийшло з-під контролю. Але давай поговоримо спокійно, — він сів навпроти, склавши руки на грудях.
— Спокійно? Ти хотів приховати мільйонний борг, використати мої гроші й навіть не сказав мені про це! Про що тут ще говорити? — її голос зірвався, але вона швидко взяла себе в руки. — Я подаю на розлучення.
Ігор оторопів. Його обличчя перекосилось, ніби він почув найстрашніше слово.
— Наталю, ти серйозно? Ти через це хочеш усе припинити? Ми ж можемо все виправити! — він подався вперед, ніби сподіваючись на її поступливість.
— Ні, Ігорю, не можемо. Я більше не вірю тобі. Цей шлюб закінчився в той момент, коли ти вирішив, що можеш мене обманути.
Розлучення було непростим. Ігор намагався переконати її переглянути рішення, звинувачував у холодності, навіть залучав до розмов спільних друзів. Але Наталя залишалася непохитною. Її підтримували Юлія та кілька близьких колег, які знали про ситуацію.
Зрештою Наталя зберегла свої заощадження. Жінка була вдячна собі, що вчасно розібралася в ситуації. Проблеми Ігорю тепер доведеться вирішувати самостійно.
Після розлучення Наталя стала уважнішою. Але не до інших — до себе. Вона почала краще піклуватися про себе. Частіше бачитися з друзями. Життя стало простішим, спокійнішим. Наталя відчула себе вільною.
Вона остаточно переконалася: ніхто не має права зазіхати на її особисте. І хоч не знала, коли знову відкриється для серйозних стосунків — тепер вона вже не буде сліпо довіряти.