Ніколи не допомагайте людям, більше ніж собі, ніколи не переступайте себе, щоб комусь зробити добре. Про це я пересвідчилась на своєму власному досвіді. Двадцять років сімейного життя пролетіло, як одна мить і про те, що я змарнувала ці роки, я зрозуміла лише стоячи зі своїми валізами, біля уже не свого під’їзду.
Заміж вийшла рано, у двадцять років, хотіла показати себе гарною господинею, тож недосипала, майже не відпочивала, все намагалась догодити чоловікові. Завжди свіжі страви, завжди до блиску прибрана квартира, всі сорочки випрасувані, висять одна в одну. Ремонти робила, хотіла, щоб заощадити, тому робила практично все сама, навчилася і шпалери клеїти, і стелі шпаклювати, все робила. Свекруха побачила, як я вмію робити ремонти, почала просити зробити в неї, я не відмовлялась. Руки і ноги боліли, я в тридцять років уже відчувала себе бабцею, але відмовляти не хотіла. Зробила у свекрухи ремонт, а мені навіть дякую не сказали. Зате часто вона згадувала синових дівчат, та порівнювала їх зі мною, зрозуміло, що не на мою користь.
І от відгуляли двадцять років від дня нашого весілля. Донька вже студентка, живе окремо в іншому місті. Здається живіть і радійте, але сюрприз – на другий день після гуляння, чоловік сказав, що не кохає більше, що в нього є інша і, що уже завтра вона переїде в нашу квартиру. “А як же я?”, “А, що ти? Ти ще молода, тобі лише сорок, ще знайдеш когось собі”
І ось я, стоячи біля під’їзду з речами, розумію, що двадцять років жила чужим життям, двадцять років догоджала аби мене похвалили. А замість похвали, я, неначе старий пес, залишилась на вулиці. Дякую доньці, що прийняла мене до себе. Я місяць практично не жила, я існувала, я не хотіла їсти, я не хотіла пити, взагалі нічого не хотіла. Було бажання, хоча б на деякий час втратити пам’ять, щоб ні про що не пам’ятати, ні про що не думати, щоб не було так боляче. Але час, якщо не лічить, то приглушує біль, я потрохи почала оговтуватись, бо розуміла, що потрібно за щось жити, розуміла, що потрібно не доставляти клопоту доньці.
Я влаштувалась на роботу. І зараз потроху починаю вчитися жити для себе, починаю вчитися слухати себе. Я спробую зробити все, щоб стати щасливою, спробую надолужити тих двадцять прогаяних років. І тепер можу сказати кожній, що в першу чергу потрібно робити так, як добре тобі, щоб тоді не було так вже болісно, як було мені, за всі роки.