Мій вчинок став предметом осуду для своїх родичів та для сусідів, але я не вважаю себе винуватою втому, що сталося. Почну з початку. Коли я була у сьомому класі, то моя мама вдруге вийшла заміж. Вона вийшла заміж за батька мого однокласника. Тоді я стала в класі посміховиськом, адже він розповів усім, що моя мама жінка легкої поведінки й звабила його батька, забрала його з сім’ї. Я просила маму аби вона не поспішала виходити заміж, аби зачекала допоки я закінчу школу. Та мама сказала, що це її життя і вона буде розпоряджатись ним так, як хоче вона. Тоді дуже важко я перенесла ті образи в школі, майже всі однокласники перестали зі мною спілкуватися.
Мама після заміжжя почала жити з новим чоловіком окремо, я залишилася жити з бабусею. Я дякую бабусі за підтримку та розуміння, вона єдина хто ставився до мене дійсно з любов’ю. Після закінчення школи я поїхала до міста навчатися і знову ж таки поверталася я лише до бабусі, адже у мами не було на мене часу. Коли я була на третьому курсі, найріднішої для мене людини не стало, бабуся довго хворіла, на жаль ми не могли її вилікувати. За заповітом я стала єдиною власницею бабусиного будинку, не дивлячись на те, що в неї крім моєї мами ще три доньки. Дві тітки були не проти, а одна довго ще сперечалась та говорила, що то несправедливий розподіл. Але з часом всі стихли та змирились з тим, що будинок належить мені.
У двадцять два роки я вийшла заміж. З чоловіком почали жити в моєму будинку, все наче було добре ніхто не втручався в наше життя. Всіх все влаштовувало. Але два місяці тому моя мама прийшла до мене додому, прийшла з речами і сказала, що вона вирішила розлучитися зі своїм чоловіком, з яким прожила так багато років. Я була не дуже рада, але прийняла маму до себе. Будинок в нас не маленький, на шість кімнат.
У мене є двоє маленьких синочків, шести та семи років. Діти в мене галасливі та метушливі, ні хвилини не сидять на місці. Я вважаю, що діти такими і мають бути. Але як виявилось моїй мамі це заважало. Того дня я як завжди поверталася з роботи і побачила, що мої діти граються на дворі. Я була здивована, адже надворі доволі прохолодно, ще й такий пронизливий вітер, та й уже почало темніти. Я одразу запитала дітей, чому вони так пізно гуляють на дворі і тоді вони мені пояснили, що їх надвір відпровадила бабуся, адже вони їй заважають відпочивати, їй заважає їхній крик та шум. Бабуся сказала, що якщо вони хочуть бігати та казитись, то мусять іти на двір, мені це зовсім не сподобалось.
Я завела дітей в хату пішла до своєї мами з запитаннями, адже з якого дива вона не дозволяє моїм дітям гратися у моєму ж будинку. Мама одразу почала на мене кричати, сказала, що я дуже багато дозволяю своїм дітям, що вони мене абсолютно не керовані, що я не навчила їх поважати старших і, що взагалі вона як донька бабусі, має більше правду до цього будинку ніж я, адже вона тут виросла, тут прийшло її дитинство. Слово за словом і ми з мамою таке добряче посварилися. Я попросила її, щоб вона шукала собі житло, адже терпіти її я не збираюсь. Проте того дня обійшлося все лише розмовами.
А через тиждень були нові пригоди. Адже моя мама вирішила, що все ж таки вона господиня в будинку і додумалась до того, що одного вечора о двадцятій годині, вона просто повимикала всі електроприлади з розеток і сказала, що уже час відпочивати. Того вечора ми знову сильно посварилися з мамою і на наступний день вона зі своїми речами поїхала до своєї молодшої сестри. А ще через день, до мене приїхали її сестри і вона сама, вони влаштували мені в домі величезний скандал. Почали говорити мені багато образливого і сказали, що якби не мама то, я немала б ніякого будинку. Дійсно, я розумію, що якби мама тоді мене не покинула на бабусю, то можливо будинок не дістав би моїм, але це не означає, що я маю зараз прийняти її і дозволити їй керувати собою та ображати моїх дітей. Родички так нічого і не добившись поїхали від мене.
Зараз час від часу мені в соціальних мережах приходять погрози від них, але я намагаюсь на них не зважати. Знаю також, що багато сусідів мене засуджують, але я не вважаю себе винною. Мене не зачіпають їхні засудження, адже ті образи, що я перенесла в дитинстві загартували мене. І тепер я просто не зважаю на людський осуд, і буду робити все, щоб мої діти не переживали того приниження, яке пережила я через свою маму.