Я завAгітнілA в 16. Моєму хлопцю тільки виповнилось 17. Ми серйозно відносились один на одного, тому вирішили зберегти дитину та будувати сім’ю.
Закінчили дев’ять класів та одразу поринули у доросле життя. Треба було негайно знайти квартиру, а хлопцю – роботу. Він влаштувався охоронцем у нічному клубі. Кремезний хлопчина чудово підходив для такої роботи. Але, звісно ж, працював неофіційно. Часто йому платили менше, чим він відпрацював. Могли взагалі на пів місяця затримати зарплатню. Він не міг піти пожалітися.
Жили ми, поки що, окремо. Я в своїх батьків, а він в своїх. Поки живіт не дуже виріс, я теж не сиділа без діла. Робила манікюр вдома. Багато не брала – 70 або ж 100 гривень, якщо з камінчиками та іншими прикрасами. Ми старались, але наші батьки не цінили цих старань.
Коли я більше не могла працювати, то лежала та читала книжки. Мама постійно ходила невдоволена. Вона читала нотації. Мама вважала, що Назар зіпсував мені життя, адже через нього я не пішла вчитися. Їй не подобалось, коли я захищала свого хлопця. Мені важко пояснити мамі, що це моє життя і мій вибір. Від неї вимагається лише трішки терпіти та підтримки. Ми ж обоє можемо заробити, просто не завжди все йде так, як ми задумали.
Назар теж постійно сварився з батьками. Для них, я проблема та тягар. Вони благали його покинути мене, а за це, перепишуть на нього квартиру. Мій коханий не погоджувався.
Батьки зрозуміли, розмовляти з нами немає сенсу, тому вони вчинили дуже по дорослому. Вигнали з дому. Я була на восьмому місяці, а рідні люди виставили мене за поріг. Ніколи цього не забуду.
Взяли ми свої речі та поїхали до Назариної бабусі. Тетяна Вікторівна з радістю нас прийняла. Вона нам у всьому допомагала. З пологового будинку мене забрали Назар та Тетяна Вікторівна. Батькам ми не говорили день виписки. Не хочемо їх бачити. Вони один раз зателефонували, але я не захотіла відповідати. Про Назара його рідня взагалі забула. Немов він сам по собі і батьків в нього ніколи не було.
Син народився здоровим. Він швидко ріс та розвивався. Назару виповнилось вісімнадцять. Він влаштувався офіційно в спортивний магазин. Ця робота йому більше подобалась. На жаль, грошей на нас трьох все одно не вистачало.
Тоді Тетяна Вікторівна зібрала консиліум зі своїх подружок. Вона попрохала принести дитячі речі, які не шкода, а також попитати може десь потрібен хлопець на роботу. Дуже швидко її старання дали плоди. Ми не витрачались на одяг та іграшки, а Назар став працювати в нічні зміни на заправці. Я теж не сиділа без діла. Знов взялася робити манікюр. Тепер брала більше. Нарешті наша фінансова ситуація трохи вирівнялась.
Наші батьки все ще не згадували про нас, але ми знали від Тетяни Вікторівни, що батька Назара підвищили. За цей час, він заробив на ще одну квартиру, яку його батьки тепер здають. Гарні батьки. Їхній син, з сім’єю живе, у бабусі в однокімнатній, а вони здають квартиру. Про своїх маму та тата нічого не знала.
Йшов час, дитина росла, а ми забули про все погане. Ми багато працювали та змогли відкрити свій невеличкий магазин спортивних товарів. Давно жили окремо. Планували через п’ять років купити своє житло.
Тетяна Вікторівна вже погано бачила та чула, але завжди була рада нашим візитам. Прийшов наш час їй допомагати. Ми завжди брали Тетяну Вікторівну на відпочинок, приїжджали на всі свята.
Все було добре. І ось мені зателефонував батько. Він зраджував мамі декілька років. Вона нарешті дізналася про це та вигнала його. Батько прохав пустити до себе пожити та дати трохи грошей, адже я його донька. Як зручно! Коли йому треба, то він згадав про це, а як виганяв з дому, то не пам’ятав.
Не буду брехати, я відмовила з великою насолодою. А на що він взагалі розраховував?
Батько здивувався:
– Донечка, я тобі щось погане зробив?
Я скинула дзвінок та заблокувала його. А згодом, Назарині батьки об’явились. Батько мого чоловіка втратив роботу. Їм ледь вистачало на життя, доводилось на всьому економити. Вони слізно просили дати грошей, адже знали про наш невеличкий бізнес.
– Я не ваш син. Ви від мене десять років тому відмовились. – Відповів Назар й також заблокував батьків.
Ми не відчуваємо докорів совісті. Ми самі вибрали створювати сім’ю у молодому віці, але ми не прохали батьків тягти нас. Нам потрібно було лише трохи моральної підтримки та дах над головою. Що ми отримали натомість? Правильно, нічого. Зараз наші батьки пожинають плоди своїх старань.