Кохання буває щасливим, гарячим, а ще буває складним і важким.
Різне буває кохання, але Анастасії доля піднесла важке.
У сорок вісім років її знайшло кохання і вона відчула себе справді щасливою!
-Ти й не уявляєш, я така щаслива! – радісно ділилася вона з подругою. – Доля нарешті подарувала мені неймовірно сильне кохання. Ніколи у житті я не відчувала нічого подібного. Тепер я розумію, коли кажуть – «літає на крилах кохання». Я відчуваю те саме, наче літаю від щастя!
Анастасія живе удвох із дочкою Алісою. Доньці чотирнадцять років.
Настя вважає, що народила доньку пізно, а саме у тридцять чотири роки.
Батько Аліси прожив із ними два роки і втік. Написав записку:
«Настя, мене не шукай. Я не готовий до сімейного життя, не готовий виховувати дитину. Мені це все не подобається, я вільний птах. Прощавай і живи як хочеш».
Анастасія сумувала недовго, було звичайно прикро, що не розгледіла в ньому це все, навіть ще намагалася його якось виправдати:
-Ну що ж, буває, людина не готова до сімейного життя, незважаючи на те, що їй уже сорок років. Що ж, було й минуло, треба жити далі…
Так вона міркувала та пояснювала своїм рідним і подругам. З того часу вона жила тільки для дочки.
Якось з’явився в офісі, де працює Анастасія, новий колега Артем – тридцятирічний хлопець.
І начебто звичайний на вигляд, акуратний, ввічливий, але найголовніше не одружений.
Молоді жінки, які давно мріяли про заміжжя, а їх в офісі було багато, швиденько дізналися про його сімейне становище – «не одружений і не був одружений».
Значить дітей немає, дружини і тещі колишньої немає. До Артема залицялися самотні жінки, причому були серед них і красуні, але він якось не дуже вівся на це.
З усіма спілкувався однаково, не виокремлюючи нікого серед колег.
Одного разу в обідню перерву Артем раптом підсів до Анастасії за столик, вірніше вона обідала з подругою.
-Дівчата можна розбавити вашу жіночу компанію? – усміхаючись запитав він.
-Звичайно можна, – одночасно відповіли жінки, і всі дружно розсміялися, та так, що за сусідніми столиками всі звернули свої погляди на них, у тому числі й колеги.
Артем жартував, жінки його підтримували, разом вийшли з кафе і через перехід увійшли в офіс.
-Дякую за компанію, мені було дуже приємно, – дивлячись просто в очі Анастасії, сказав Артем.
-Та будь ласка, заходьте ще, – пожартувала вона.
З цього дня всередині у Анастасії оселилося якесь незрозуміле почуття. Артем часто обідав із нею та її подругою. Подруга вже стала здогадуватись про щось недобре:
-Настуню, тобі не здається, що ти подобаєшся Артему? Та він закоханий в тебе! Я тобі точно кажу!
-Ти що, я на вісімнадцять років старша за нього. Він навіть не був одружений. Навколо багато жінок молодих і красивих, – заперечувала Анастасія.
Але вона вже сама розуміла, що між ними з’явилася незрима ниточка, їй уже хочеться постійно бачити його поряд. А він шукав будь-який привід, щоб опинитися поряд із нею. Почалися осуджуючі погляди, підковирки, розмови.
Минув якийсь час, Артем вечорами вже чекав її і підвозив додому.
Його й справді накрило кохання до Анастасії. Вони покохали один одного і з’ясували, що вік для них не має значення, і те, що доньці вже чотирнадцять, Артема зовсім не бентежило.
Одного разу він приїхав до них додому з тортом та букетом квітів. Правда перед цим Анастасія з донькою розмовляла, пояснила їй, що любить Артема, і вже не уявляє подальшого життя без нього.
Артема донька прийняла нормально, він комунікабельний, з гумором, і з Алісою одразу ж порозумівся, незважаючи на те, що вік у неї перехідний.
Але він швидко підібрав ключик, і через деякий час вони стали найкращими друзями.
Незабаром вони одружилися, і Артем переїхав до Анастасії. Закохані були щасливі і не звертали уваги на оточуючих.
Але вони зіткнулися із неприємностями. Їхнє кохання не зрозуміли і не прийняли ані колеги, ані її знайомі, ані сусіди і навіть її мати.
-Стара, а якого хлопця молодого відхопила… – шипіли сусідки на лавці біля будинку.
Мало того, що вони їм не давали проходу, то ще й до Аліси лізли з різними питаннями. Дочка приходила зі сльозами на очах від образи та несправедливості по відношенню до матері та Артема.
-Мамо, ну чому ці люди осуджують, адже вони зовсім не знають Артема? Який він дбайливий, ввічливий. Ці ж бабусі бачать, що він і сміття виносить, і до мене ставиться, як до своєї дочки, і сумки допомагає тобі нести, і двері завжди притримує, пропускаючи жінок уперед. Втішилися б за нас, а вони втручаються в наше життя, й осуджують.
-Нічого дочко, не звертай уваги. Люди бувають злі та заздрісні.
А сама не знаходила собі місця, вона казала подрузі:
-Боже, скільки на нашому життєвому шляху зустрічається різновікових шлюбів. Ну чомусь не засуджуються ті шлюби, коли чоловіки і на сорок і п’ятдесят років старші за свою обраницю, аніж ті, де старші жінки, як у моєму випадку на вісімнадцять років.
Чому не приймають і не розуміють, називають це неподобством, кохання, яке не відповідає їхнім принципам? Засуджують жінку, яка дозволила собі любов до чоловіка, набагато молодшого за неї. Знаєш, подруго, я не зможу жити під цими поглядами, з цими плітками.
Я в розпачі, Артем умовляє не зважати, а я бачу, що колеги на роботі радіють від того, як я переживаю. Для них головне, що мети досягнуто, я переживаю, та й він теж.
На роботі колеги не заспокоювалися, вони жартували до Артема, називали його дружину бабусею, будували підступи, але він ставився до цього байдуже. Від цього вони ще більше злилися і шаленіли.
Зрештою і колеги, і сусіди досягли свого. Вони розійшлись. Розлучилися на якийсь час, але як це важко їм далося.
Артем звільнився і поїхав до батьків в інше місто. Родичі Артема прийняли їхнє кохання з Анастасією, як само собою зрозуміле, зустріли її й Алісу з відкритим серцем. Мати Артема сказала:
-Аби мій син був щасливий, а як і з ким, я будь-яку невістку прийму.
Наразі Анастасія з донькою приїжджають до них у гості на вихідні. Аліса незабаром закінчить школу, вступить в університет, тоді Анастасія поїде до Артема. Немає сенсу Алісі міняти школу за рік до закінчення. Тож вони змушені жити окремо.
Коли Артем приїжджає по Анастасією і її доньку, відвозить їх до себе додому, вона відпочиває душею поряд із коханим.
І ось чого вона не розуміє, так це те, що тут теж є сусіди, знайомі, родичі Артема, але вони поводяться ввічливо.
Може і не подобається їм, що вона старша за нього на вісімнадцять років, але ніхто відкрито не шипить услід. Вони всі розуміють їхні довірчі стосунки, приймають їхню любов і бажають щастя.
Коли відзначали день народження Артема на дачі у батьків, батько, вітаючи сина, сказав:
-Я бачу, який щасливий наш син і Анастасія. Ми з матір’ю радіємо за них. Я думаю, що кожна людина має будувати своє життя за покликом свого серця, аби ця любов дарувала радість їхнім рідним, дітям і не приносила нікому негараздів і переживань. А щастя може бути незалежно від віку, традицій та забобонів.
Анастасія з Артемом живуть разом уже багато років. Дітей спільних нема, але Артем вважає Алісу своєю донькою і вже з’явився маленький онук. Ну а молодий дідусь його дуже любить і балує.
А тому, що кохання буває не тільки щасливим, а й складним. І цьому є безліч підтверджень у різних історіях і долях…