Мені 72 роки. Живу з донькою. Люда чотири роки тому розлучилась. Онуки виросли і чоловік пішов від неї. Вона свого часу вийшла за заможного й старшого, бо хотіла біди не знати. А він викинув її, як непотріб, ще й дітей проти неї налаштував. Вони тепер живуть в Англії і навіть на свята матері не дзвонять.
Та я завжди казала Люді, що треба бути мудрішою – робити заощадження потайки від чоловіка, здобути якусь професію про всяк випадок. А вона не слухала, жила собі у власне задоволення, подорожувала, купувала дорогий одяг, зовсім нічого не робила.
От і повернулась до мене. Вже не молода, нічого не вміє і вчитись вже не хоче. Поступово розпродала весь одяг і прикраси. А тепер живе на мою пенсію.
– Доню, що ж ти робитимеш, коли мене не стане?
– А чого це ти маєш помирати?
Вигнати свою дитину я ніяк не можу. Живу надією, що вона когось зустріне. Чоловіка, котрий її покохає таку, яка є.
Та останнім часом мені дуже важко. Інфляція, подорожчання цін. Нам тепер ледве на харчі вистачає. Хоча пенсія в мене 8 тисяч, не найменша. Та я вже не знаю, як далі бути. Взимку лишень важче стане. Та Люду це наче зовсім не бентежить.
А нещодавно я дізналась, що з 1 грудня даватимуть тисячу гривень допомоги. Як я зраділа, аж відлягло, що матиму свою і людину тисячу, щоб за комунальні заплатити. Так і на свята хоч щось залишиться. На радощах сказала це донечці. Та раптом вона мене ошелешила:
– А з чого ти взяла, що я тобі свою тисячу дам?
– Але ж ти живеш на мої гроші!
– І що? Ти ж моя мама! Гроші мені потрібні. І твою тисячу я теж заберу.
– Як? Чому?
– Мені треба себе в порядок привести, все ж свята скоро. І мене запросили в компанію святкувати. Там люди не бідні, я не можу осоромитись. Ти ще маєш десь три тисячі позичити, бо мені не вистачить.
Я слухала і вухам своїм не вірила. Ну, як таке може бути. Я ж виховувала Люду розумною, доброю дитиною. Що ж із нею сталося? В розпачі я поскаржилась сусідці. А та як накричить на мене:
– Що ти зі своїм життям робиш! Геть сказилась! Виганяй її геть і ні копійки не давай. Бабі 45 років, а вона в мами на шиї сидить. Хто таке бачив?
Я замислилась. Може й правда варто так вчинити. Але це ж моя дитина. Що, як з нею щось трапиться? Що, як вона сама не впорається?