У Нідерландах я рік не відвідувала перукарні. Тому що дорого й лячно. Так, мені казали шукати турецьких або український майстрів. Але гроші я носила ветеринарам чи платила якісь штрафи. Зазвичай штрафи за відмову від чогось. Якщо вам не сподобався, скажімо, інтернет, потрібно заплатити штраф, щоб від нього відключитися. Або не сподобалася підписка на доставку із супермаркета. Теж штраф, щоб припинити нею користуватися. Тощо.
Манікюр я робила сама вдома. Інструменти для нього мені привезли з України, бо в Нідерландах ніколи не чули про «ножиці для кутикули». Але навіть тут виникли проблеми. Пофарбовані нігті, по-перше, можуть вважати марною тратою часу та грошей. По-друге, інколи ознакою розпустництва. До речі, довге волосся — це теж марнотратство води й шампуню.
Колготки навіть не продаються. Їх там майже не носять, як і сукні. Усе штани та кросівки. Якось я прийшла на урок голландської мови у звичайній сукні й тілесних колготках — викладачка звернула на це увагу всього класу. Без оцінки, ось так: “О, дивіться, колготки!..” Тицяла пальцем… Мене взагалі постійно шокувала оця грубість манер…
Я ношу прикраси й використовую парфуми. На це теж косилися. Типу, це також марнотратство й не відповідає становищу біженки. Пробник парфумів за 2 євро можна розтягнути на місяць. Косяк коштував 5 євро. Косяки не засуджують.
«В Україні я почувалася дуже красивою», — якось сказала моя подруга й важко зітхнула. У неї чоловік голландець і багато дітей. Вони житимуть там. Просить прислати їй фарбу для волосся.
У Нідерландах я відкрила для себе мигдальне печивко. Божественне на смак і цілком прийнятне за ціною. А як воно смакувало з кавою! Перші місяці…
Потім я почала помічати, що воно дещо хімічне на смак. Але що зараз не хімічне?.. Потім я вирішила, що треба зробити паузу й купила до кави булочки з родзинками. Скоро мені набридли булочки — і я подумала, що хочу чогось без мигдалю і родзинок.
А немає. Не хочеш родзинок і мигдалю — не хочеш випічки. Продукти в супермаркеті стандартні, завжди ті самі. Тільки таке печивко. Тільки такі супи. Тільки такі макарони. Тільки такі — і ніколи не інші. Хочеш інше — шукай магазини з іноземною їжею або йди на базар… Ось тільки все це було мені дуже не по дорозі. М’ясо несмачне. Хліб неїстівний. Але дуже смачні риба й соки.
Хоча Нідерланди платили біженцям гроші, вони були дуже невеликі, порівняно з моїми скаженими витратами. Загалом, моя голландська історія — це було дорого й боляче, проте багато в чому “вправило мені мізки”.
Мабуть, те, що в Україні не доходило до мене, як то кажуть, “через голову”, там до мене дійшло “через дупу”.
Озираючись назад, я відчуваю, що життя в Криму, Стамбулі, Львові — це “мої” історії. А ось у Нідерландах — ніби цього не мало зі мною статися. Ніби це сторінка з іншої книжки.
Тепер мені подобається українська неідеальність. У ній багато життя. Якщо будинок має старий обдертий паркан, можливо, це тому, що замість фарби там купували іграшки дітям. Або донатили. Може й ні, може, той паркан занедбаний просто через лінь або алкозалежність. Утім, це воля власників. У них вона така.
Daryna