Коли я виходила за Дмитра думала, що це вірне рішення. Його батьки мали великий будинок, тато був директором колгоспу, всі в селі їх поважали. Та й керувалася я не лише цим, хлопець мені подобався. Залицявся дуже гарно. Тож ми зіграли гарне весілля й почали жити. Оселилися у свекрів, місця там вдосталь було. Та вже за тиждень я збагнула, що їм лише служниця була потрібна, а не дружина й невістка.
Усі ці роки чоловік і його батьки ставилися до мене зверхньо і без поваги. Навіть, коли я сина народила, це не змінилося. Постійно я чула від них те ж саме:
– Ти прийшла на все готове, маєш вдячна бути і сидіти тихесенько!
Ви не уявляєте, як мені було прикро. Згодом я на роботу влаштувалась, думала так мене поважати почнуть. Та Дмитро лише висміював мою зарплатню:
– Краще б ти дома прибирала. Хіба ж це гроші.
Врешті мені почали казати, що чоловік мій коханку в селі має. І всі це знають. А коли синові виповнилось 17 я зізналась йому, що думаю про розлучення. Тоді і він мене здивував.
– І кому ж ти будеш потрібна? Знай, я тата підтримаю!
І ось раптом почалась війна, чимало жінок вирішили їхати за кордон. Тоді і Дмитро мені жартома сказав:
– Може й ти їдь, хоч грошей заробиш! Сидиш на шиї!
Я подумала, а чом би й ні, зібралася і поїхала. Вирушила до Бельгії, там моя двоюрідна сестра була. І знаєте що, лише тоді я збагнула, що все це сімейство мені не потрібне. Минув рік, я відвідувала курси, ще й роботу непогану знайшла. Чоловік все дзвонив і питав:
– Коли ти якісь гроші вишлеш?
– Трохи згодом, коли сума пристойна буде.
А тоді я подумала, нащо мені йому гроші давати? Заради чого? І написала, що грошей не вишлю й розлучення хочу. Почали тоді мої родичі на все село плітки пускати, що я поїхала й загуляла в Європі, а про сім’ю свою забула. Тоді я переконалась, що правильно все вчинила.
Якийсь час навіть син зі мною не спілкувався. Та нещодавно подзвонив.
– Мамо, допоможи, я виїхати хочу, бо інакше мобілізують.
– А чого ж тато не допоможе?
– В нього таких грошей нема. А може просто давати не хоче. Треба 5 тисяч євро.
– Сину, ти мене ніколи не поважав, а зараз грошей просиш. Ніхто тебе зараз не мобілізує, ти студент, та й чи не соромно тобі тікати?
Не допомогла я йому. Бо не схотіла. Ви не думайте, сина я люблю, але згадую, як він зі мною поводився і не можу пробачити. А ви як гадаєте, правильно я зробила чи ні?