Ми з чоловіком вирішили, що нашим дітям нічого не дістанеться. І хоч ми далеко не бідні люди, але ні син, ні дочка нічого від нас не отримають, це вже вирішено.
Коли мій чоловік мені вперше заявив, що нічого не дасть ні сину, ні доньці, я подумала, що він так жартує, бо живемо ми не просто добре, а дуже добре.
У нас є великий заміський будинок, дві машини, і нещодавно чоловік ще придбав дві однакові квартири, щоб в свій час віддати житло сину і дочці. Як і усі батьки, ми жили, працювали, старалися заради дітей.
Мені 57 років, чоловіку моєму 59. Він багато працює, всі сили віддає роботі, тому можна сказати, що основні гроші в родину приносить чоловік.
Сину нашому 23 роки, він уже працює, а дочка – студентка, закінчує університет. Нещодавно ми з чоловіком вирішили, що залишимо дітей без спадщини.
Коли ми з чоловіком одружилися, у нас довго не було дітей. Син з’явився аж через 10 років, і ще через 2 – народилася донечка. Звичайно, що ми були на сьомому небі від щастя і хотіли дати своїм таким довгоочікуваним дітям усе найкраще.
У наших дітей було все, що вони хотіли, ми їм ніколи не відмовляли. Намагалися завжди їх розуміти, щоб не сталося – не лаяли, а підтримували. Вважали, що ми їх правильно виховуємо, і що в старості діти з нами будуть поводитися так само.
Ми були впевнені, що у нас все добре, що ми виростили чудових дітей, прищепили їм правильні цінності. Але як ми помилялися – наші діти виросли черствими і бездушними, для них головне – це достаток, гроші і багатство.
А сталося от як. Одного разу мій чоловік прихворів і залишився вдома. Діти про це не знали, бо раніше вийшли. Але у доньки усіх пар не було, дві останні відмінили, і вона з подружкою прийшла додому.
У нас на першому поверсі є велика гостьова кімната, з диваном, телевізором, і столом для гостей. Там наша донька Вероніка з своєю подругою і розмістилися.
Вони пили чай з тістечками, і говорили про щось своє. А потім вони стали обговорювати своїх батьків.
Мій чоловік в цей час випадково вийшов з кімнати, бо захотів собі зробити чаю. Вероніка, яка була переконана, що вдома нікого немає і їх ніхто не чує, вихвалялася своїй подрузі про те, як вони з братом спритно нас обманюють. А ми з чоловіком, наївні, їм віримо, і ангелятами їх вважаємо.
“Не розумію, чому старий ще досі не віддав мені мою квартиру. З нетерпінням чекаю, коли я від них з’їду”, – скаржилася Вероніка своїй подрузі.
Дочка додала, що брат такої ж думки. Він вже отримав від батька машину, а тепер хоче, щоб той якомога швидше переписав на нього ще й квартиру.
– У вас і будинок нічого, круто, – оглянула все навколо подруга Вероніки. – А дім кому дістанеться? – питає.
– Думаю, що мені, я ж молодша донечка, – сміється Вероніка. – Тоді я старих у квартиру відправлю, а сама тут розкошуватиму, – каже.
Коли я ввечері повернулася з роботи, чоловік мені про все розповів, і заявив, що ніхто з дітей від нього нічого не отримає.
– Мають освіту, і нехай тепер самі на себе заробляють, а я не дам жодної гривні більше, – категорично заявив чоловік.
Нам обом було дуже боляче усвідомлювати, що діти люблять нас лише через гроші. Але це була правда.
Єдине, що нас тішило в цій ситуації – добре, що ми про все дізналися. Ми змогли багато чого переосмислити і усвідомити. Ми зрозуміли, що діти наші виросли егоїстами, які не цінують інших людей. Для них головними є їхні потреби, і можливість жити забезпеченим життям за наш рахунок.
Сина і дочку ми відправили з дому, попередили, що більше вони від нас нічого не отримають, тому нехай вчаться розраховувати самі на себе.
Діти на нас неабияк образилися за це. Поскаржилися на нас родичам. Тепер всі родичі нас вважають несповна розуму, кажуть, що це багатство нам так затуманило очі. І що гроші для нас стали важливішими за дітей.
Насправді це не так, ми так зробили тому, що хочемо, щоб діти хоч щось зрозуміли і стали людянішими.
Ми з чоловіком сумнівалися, чи правильно ми робимо? Чи, взагалі, маємо право так чинити, але потім зрозуміли – маємо. Сподіваємося, що цей життєвий урок змусить наших дітей переглянути свої погляди на життя і багато чому їх навчить. Можливо вони зрозуміють, що дуже неправильно ставилися до своїх батьків і до інших людей.
А яка ваша думка, ми з чоловіком правильно вчинили, коли позбавили власних дітей спадщини?
Спеціально для Українці Сьогодні.