Роман брів через кучугури, провалюючись у сніг по коліно. Чоловік абсолютно не розумів, де перебуває. Хуртовина мела так сильно, що затуляла всю видимість, огороджуючи Романа білим щільним простирадлом великих сніжинок. Він не бачив нічого на відстані витягнутої руки, але вперто йшов уперед і чомусь було страшно, дуже страшно. Цей страх був невловимий, незрозумілий і йшов із самої глибини серця. У міру того, як Роман ішов, страх наростав. Можливо, від того, що чоловік не розумів, куди йде. А може тому, що знав, що там – попереду нічого хорошого на нього не чекає.
Раптово в білій пелені виникла яскрава руда плямочка. Вона метнулася під ноги, пішла трохи вбік і зупинилася, ніби чекаючи на нього. Змахуючи нав’язливі сніжинки з обличчя, Роман примружився і придивився. Та й це ж лисиця! Справжня лісова мешканка. Звідки вона тут? А, втім, де тут? Незрозуміло, де сам чоловік перебуває.
Лисиця сіла на замет і, повернувши до Романа свою довгоносу мордочку, ніби чогось чекала. Розвернувшись на сто вісімдесят градусів чоловік пішов до неї, а лисичка побігла вперед. Вона то відбігала, то чекала чоловіка, а він ішов за нею і розумів, що страх відступає. Значить обрано правильний напрямок шляху.
А ще Роман помітив, що лисичка, яка веде його за собою, біжить якось дивно, незвично, сильно накульгуючи. Можливо, у неї була травмована одна передня лапка.
Лисиця впевнено вела його за собою до ганку невисокого будинку. Цей ґанок був знайомий Роману. Він зрозумів, що руда привела його в будинок його бабусі. Цей будинок давно пустував. Але що дивно, зараз у всіх вікнах яскраво горіло світло. Цим світлом були освітлені відчинені навстіж двері, куди і пірнула лисичка.
Роман зайшов усередину і остовпів. У єдиній великій кімнаті старого будинку було чисто прибрано. Біля стіни стояла висока вбрана ялинка, а в центрі кімнати за святково сервірованим столом сиділа дівчина з приголомшливими очима. Вона підвела їх на Романа й усміхнулася, а кульгава лисичка вляглася біля ніг цієї дівчини.
І така благодать розлилася в серці Романа, якої він не відчував ніколи. Ось, він довго блукав, не знаючи дороги, і, нарешті, повернувся додому. Ця дівчина була йому абсолютно незнайома, але водночас ніби рідна. А ці очі… Хотілося потонути в цьому погляді й залишатися там назавжди.
***
Будильник задзвонив голосно й різко. Здригнувшись, Роман прокинувся і вкотре вирішив, що потрібно поміняти мелодію дзвінка. Цей занадто грубо вривається в сновидіння і щоразу змушує Романа здригатися. А на душі було все так само добре. Прокидатися не хотілося, хотілося залишитися в тому сні, поруч із красивою дівчиною, чий погляд обіцяв щастя.
Роман піднявся з ліжка і почав збиратися на роботу, а думками весь час повертався у свій сон. Треба ж, якась лисиця, до того ж кульгава. Справжніх лисиць чоловік бачили тільки в зоопарку, хоча в дитинстві багато часу проводив у будинку бабусі. А будинок її був якраз на околиці лісу. Але бабусі не стало два роки тому, відтоді Роман не бував у селі. По-моєму, воно вже повністю занедбане. З житлових там тільки будинки чотири. Чому ж уві сні ця дівчина була в знайомому з дитинства будинку?
Роман поїхав на роботу, спокійно витримавши величезний затор, серед водіїв, які нервували і сигналили. Звичайно, всі були трохи на взводі. Сьогодні тридцяте число, останній робочий день перед новорічними святами. Усі метушилися, нервували, передчуваючи завтрашнє застілля зі своїми сім’ями. Тільки Роману нікуди було поспішати. Він був самотній і ще не знав, де відзначатиме Новий рік.
Були, звісно ж, друзі, які запрошували його до себе, але тільки всі вони були людьми сімейними, а Рома наразі був зовсім один. На корпоративі, що був три дні тому, він розлучився зі своєю останньою пасією. Цього разу остаточно і безповоротно.
Вона працювала з ним в одній компанії. Підвищення Романа по службі припало на момент їхньої сварки, і тут дівчину ніби підмінили. У примиренні вона перша проявила ініціативу, а напідпитку на корпоративі, зізналася, що якби Рома не отримав посаду начальника відділу, вона б із ним розлучилася. І тут все стало на свої місця! Яка вже тут любов і прихильність, якщо для неї їхні стосунки – голий розрахунок? Отримав підвищення – відразу став цікавий.
Роман поставив крапку в цих стосунках і не шкодував. Ось тільки де і з ким він буде тепер відзначати Новий рік? Весь час згадувалася дівчина зі сну. Цікаво, вона існує чи тільки плід його фантазій? А що якщо….
Роман завмер від несподіваної думки, що спала йому на думку, і пропустив момент, коли машина, що стоїть попереду, просунулася в заторі вперед. Прокинувся він від сигналу автомобіля, що стоїть позаду. Але за ці кілька секунд чоловік усе для себе вирішив. Він знає, де зустрічатиме Новий Рік! У будинку, де не був уже два роки, у будинку бабусі!
Тридцятого числа був короткий робочий день, і вже після обіду Роман заїхав додому, захопити теплі речі. Потім у магазин за продуктами і ігристим. Ну і вже дорогою до села, на виїзді з міста, Роман купив ялинку. Високу, як та, що наснилася йому уві сні. Він прибере в будинку, вбере ялинку і відтворить атмосферу, що наснилася йому вночі. Дуже шкода, що тієї дівчини поруч не буде, але зате незвичайна атмосфера і відсутність міської метушні дасть йому змогу побути наодинці з собою і переосмислити життя. Що він робить неправильно? Чому досі один?
***
Тридцять першого грудня Олена прокинулася без настрою. Вставши з ліжка, вона різким рухом відчинила штори й подивилася на місто з висоти свого вікна на десятому поверсі. Краса! Скрізь миготять різнокольорові вогники – вбрані ялинки, святково прикрашені вітрини магазинів. Ще тільки ранок, а люди вже бігають, метушаться, роблять останні покупки до Нового року.
Олені метушитися не треба. Вона одна. Четвертий рік сама. Відтоді, як не стало мами. Мама в дівчини була літня. Оленка зʼявилася у неї, коли матері було вже за сорок. Те, що називається – для себе. У жінки була одна особливість – одна нога була коротшою за іншу. Усе життя вона ходила сильно накульгуючи. І, ясна річ, чоловіків це не дуже приваблювало. Доживши до сорока років, жінка вирішила, що якщо вже заміж їй вийти не судилося, треба дитину, щоб була поруч рідна людина. Вона мріяла про дівчинку і у неї зʼявилася Оленка.
Жінка на неї надихатися не могла і донька відповідала мамі такою ж безмежною любов’ю. Не було на світі ближче за цих двох, але ось тільки ближче до шістдесяти жінка захворіла. Два роки вона майже не вставала з ліжка. Олена весь вільний час присвячувала догляду за мамою. Вона мчала додому, забувши про подружок, які зустрічалися з хлопцями і виходили заміж. Поступово Олена розгубила всіх. Залишилася тільки мама.
Жінці ставало дедалі гірше. Останню ніч, коли мами не стало, Олена пам’ятає до дрібниць, кожну хвилину, кожну секунду. І кожне слово, що сказала їй мама перед своїм відходом.
— Не плач, донечко, не плач за мною, – жінка говорила, важко дихаючи і міцно стискаючи руку доньки. – Я йду з легкою душею, бо виростила найкращу дівчинку на світі. Ти вже доросла, але дуже чиста і наївна. Будь обережнішою з людьми. А за мною не плач. Я така щаслива, що в мене є ти. Я завжди буду поруч із тобою, буду тебе оберігати.
Якби це було тільки можливо – не плакати! Після прощання з мамою Олена тиждень не виходила з квартири і не переставала ридати. Це ж просто нестерпно, втратити єдину рідну людину.
Потім дівчина якось зібрала себе до купи, згадуючи слова мами, намагалася жити далі. Вона працювала в офісі, і знайомі були. Але тільки знайомі, не подруги, а так одна, весь час одна!
Кілька днів тому Олена познайомилася з хлопцем. Познайомилася в магазині після того, як у неї порвався пакет із продуктами, і він допоміг їй їх зібрати, а потім донести до багажника старенької іномарки Олени. Вони обмінялися телефонами. Після зустрілися один раз, посиділи в кафе. На вигляд Ігор був начебто нормальним хлопцем, але щось у ньому насторожувало дівчину і стосунки продовжувати не хотілося.
Але сьогодні тридцять перше грудня і сидіти котрий рік на самоті, втупившись у телевізор, теж не приваблювало. Ігор запросив її відзначити Новий рік із ним. Не вдвох, а з його компанією. Сказав, що вони з друзями на тридцять перше орендували котедж десь за містом. Там є басейн і гарячий чан – буде дуже кльово.
Спочатку Олена навідріз відмовилася, але потім Ігор показав їй фотографії своїх друзів, з ким планує відзначати Новий рік. Серед них було дві сімейні пари, одна з яких із дитиною, три пари, які просто зустрічаються, двоє самотніх хлопців і ще одна дівчина. Начебто, все пристойно. Велика компанія старих друзів. Напевно, буде весело.
Олена задумалася, а може, справді, поїхати? Вийде в неї з Ігорем щось чи ні, неважливо. Швидше за все, ні. Але зате в Новий рік вона не буде сидіти одна. Судячи з фотографії, у Ігоря веселі й цілком пристойні друзі. А чому б і не поїхати? До того ж Ігор постійно надзвонює, вмовляє.
Не встигла Олена про це подумати, як десь у кімнаті задзвонив її телефон. Звісно ж, Ігор, кому ще дзвонити в таку рань?
— Ти надумала, Оленко! Поїдеш зі мною?
— Напевно, поїду, – усе ще сумніваючись, промовила дівчина.
— Уф, здорово! Котедж ми зняли з восьмої вечора, але виїхати треба раніше. Їхати далеко. Ще дещо, за оренду котеджу я з тебе грошей брати не буду. Ну, а вкластися в продукти ти хоча б можеш? Усе-таки народу багато, всі складаються.
— Звісно, звісно, – квапливо промовила дівчина. – Це ж само собою. Скажи скільки потрібно, я вкладуся.
— Та просто купиш продукти, напої, – безтурботно сказав Ігор. До четвертої години будь готова, я за тобою заїду. Встигнемо і по магазинах проїхати, і раніше виїхати.
Олена поклала слухавку і важко зітхнула. Не дуже-то лежала в неї душа до цієї поїздки з Ігорем, але ще більше лякала чергова самотня новорічна ніч.
У супермаркеті вони з Ігорем завантажилися на повну. Дівчину дуже насторожила кількість спиртних напоїв, які набрав Ігор. Судячи з усього, його компанія відзначає на повну котушку. Тут же на цілий багатоквартирний будинок вистачить! Але Олена вирішила промовчати. Годі їй лізти «зі своїм статутом у чужий монастир».
З міста вони виїхали після шостої. Починалася хуртовина, і видимість була практично нульова. Ігор їхав повільно, майже притулившись до лобового скла, вдивляючись у дорогу. Сніжинки великими пластівцями кружляли в повітрі, створюючи цікаві завихрення від вітру.
— Так, погода не радує, – напружено сказав Ігор.
— А я люблю снігопад, – заявила Олена. – По-моєму, це справжня новорічна погода.
— Тільки не тоді, коли доводиться їхати в таку погоду, – роздратовано кинув Ігор.
Відтоді, як вони виїхали з міста, він узагалі став якийсь нервовий, небагатослівний і весь час пильно придивлявся до узбіччя. Вони їхали вже хвилин сорок і на всі запитання Олени, чи скоро прибудуть, Ігор тільки огризався:
— Ти ж бачиш, яка погода. Швидше їхати не можу.
Потім Ігор, мабуть, побачив те, що давно шукав – розчищений з’їзд із дороги. Він вів до лісосмуги й обривався, злегка заглибившись у ліс. Олена мовчала. Вона думала, що Ігорю знадобилося з’їхати через природні потреби, так би мовити. Але заглушивши машину, Ігор не поспішав із неї виходити.
— Ну що, Оленко, – сказав він веселішим голосом, – ми з тобою тепер начебто пара, їдемо в гості до моїх друзів. Треба б познайомитися ближче.
Після цього Ігор навалився на Олену і швидкими, нервовими рухами почав опускати її сидіння. Спина дівчини швидко опускалася донизу і їй здавалося, ніби вона провалюється в безодню. А ще й Ігор, який навалився зверху і намагався знайти губами її губи. Олені стало огидно. Вона запанікувала, закричала, намагалася відбиватися. Липкий жах охопив дівчину, коли вона почала усвідомлювати, що це марно. Ігор набагато її більший і налаштований дуже рішуче. Викручує їй руки і навіть дав ляпаса, коли дівчина стала чинити опір особливо активно. Вона не впорається! Зараз станеться щось страшне для неї! З якихось глибин підсвідомості виплили слова мами:
— Донечко, ти занадто наївна і нехитра. Спробуй іноді схитрувати. Іноді це потрібно.
«Саме зараз потрібно» – зрозуміла дівчина.
Вона обм’якла, переставши чинити опір, і прошепотіла на вухо Ігорю:
— Почекай, не поспішай. Давай я сама, сама розстебну.
Ігор спочатку завмер, а потім усміхнувся. У темному салоні автомобіля дівчина цього не бачила, зрозуміла за відмʼяклим тембром голосу:
— Ну ось, одразу б так. Так приємніше буде, коли за згодою.
Він відкинувся на своє сидіння і почав знімати пуховик. Олена теж зробила вигляд, що розстібає дублянку і різким рухом відчинила дверцята машини. Намагаючись швидко вистрибнути, вона впала на сніг. Сніг був пухкий і провалювався. Встати відразу дівчина не змогла і кілька метрів проповзла на колінах, намагаючись піднятися. Вона чула, як відчинилися водійські дверцята і побігла до лісу, не озираючись. Провалюючись у замет, падаючи і піднімаючись, Позаду кричав Ігор. Він переслідував її.
— Дурна, повернися! Куди ти рвонула? Повернися, кажу! Не полізу більше!
Його голос то наближався, то віддалявся, а паніка гнала Олену вперед. Тут у лісі сніг падав не так густо і все одно, кілька разів Олена натрапила на стовбури дерев. Крижаний вітер миттєво замітав її сліди.
Олена не пам’ятала, скільки бігла. Зупинилася, зрозумівши, що голосу Ігоря не чути вже давно, а навколо тільки темрява лісу, тужливе завивання вітру і скрегіт старих дерев. І ось тут дівчині стало ще страшніше. Вона не уявляла, в який бік їй іти, де розташована траса. Почекавши якийсь час і вирішивши, що Ігор давно поїхав, вона спробувала повернутися по своїх слідах. Їх було видно кілька метрів, а потім сліди губилися, заметені сніговими заметами. Довго Олена блукала в різні боки і згадувала свої слова, сказані в машині, про те, що їй подобається така погода. Схоже, ця погода її погубить!
Слідів немає, видимості немає, а навколо тільки звуки нічного лісу. Олена почала замерзати. Вона вже не відчувала мокрих, від снігу, що забився в модні черевички, ніг. Сумку з телефоном вона залишила в машині Ігоря, коли тікала. Як і шапку. Добре ще дублянка була з капюшоном. Тільки не врятує її зараз і капюшон. Схоже, вона тут замерзне. Це все марно. Вона ніколи не знайде дорогу.
Олена присіла просто на сніг під якимось деревом, сперлася спиною об стовбур і прикрила очі. Маленька сльозинка викотилася з-під її вій і замерзла на щоці. І тут, окрім вітру й тріску дерев, вона почула новий звук. Сніг скрипів так виразно, явно під чиїмись ногами.
ОЛена розплющила очі й побачила просто перед собою пухнасту руду лисичку. Лисиця стояла на відстані витягнутої руки і дивилася на неї своїми оченятами – намистинками дуже пильно. І було щось у цьому погляді, від чого в Олени потепліло всередині. Щось таке знайоме!
Дівчина повільно піднялася на ноги, думаючи, що лисиця злякається і втече. Але руда повільно побрела вперед, час від часу озираючись, чи йде за нею Олена. Хода лисички була незвичайною. Вона кульгала.
«Та в неї ж одна передня лапка коротша за іншу. Як у мами!» – пронизала Олену думка.
Тепер вона йшла за яскравою рудою цяткою впевнено, точно знаючи, що так і треба. Дівчина не знала, скільки вони йшли. Начебто недовго. Несподівано ліс закінчився, і, пройшовши через невелике поле, лисиця вивела Олену до будинку, що стояв на краю села. Руда впевнено вела саме до цього будинку, хоча були в селі й інші, і навіть виднівся дим із пари труб. Лисиця увійшла в відчинену хвіртку крайнього будинку. Олена йшла за нею. Мигцем вона побачила біля похиленої засніженої огорожі гарну машину, припорошену снігом. Усе було як у тумані, трішки нереальним.
Роман сидів, відкинувшись у старому кріслі-гойдалці, і задумливо дивився на прикрашену ялинку. Усе було, як уві сні. У тому самому сні. У кімнаті прибрано, на ялинці висіли іграшки, знайдені на горищі, і гірлянда, привезена з міста. У грубці весело потріскували дрова, наповнюючи теплом кімнату.
Роман сидів у кріслі й ніби чекав. Чого чекав? Він сам не розумів. Нового року, до якого залишалося менше години? Потрібно піднятися і приготувати пляшку ігристого. На стійці стояла ваза з мандаринами, коробка цукерок і пара легких салатиків, куплених у супермаркеті. А що ще потрібно, щоб зустріти Новий рік самотній людині?
Зараз Роман не хотів думати про свою самотність. Він повністю занурився в атмосферу свого сну і намагався повернути той самий стан милостивого умиротворення. Але не виходило, поки у двері не пролунав боязкий стукіт.
Цей стукіт був ледве чутний, наче мишка пошкрябалася. Роман швидко піднявся на ноги, перетнув кімнату кількома широкими кроками і відчинив важке дерев’яне полотно дверей. І ось вона стоїть – дівчина з його сну, з найпрекраснішими, найвиразнішими на світі очима. Дивиться на нього, широко розплющивши ці самі очі й не кліпаючи, а на щоці маленькою крижиною застигла сльозинка. Вона плакала, але більше ніколи не плакатиме! Він не дозволить жодній сльозинці впасти з цих очей. Тому, що ця дівчина – його доля. Роман це точно знав. Ніколи він її від себе не відпустить! Він шукав її довго, і вона, вочевидь, важко до нього йшла.
Закриваючи за дівчиною двері, Роман встиг помітити яскраву руду плямочку, що метнулася з двору. Звичайно ж, пухнаста кульгава лисичка. Усе, як уві сні або в казці. У новорічній казці, яка змінить їхнє життя!
Після того, як Олена відігрілася і випила фужер ігристого під бій курантів з телефону, вона вийшла на ґанок, залишивши молодого чоловіка на ім’я Роман чекати на неї. Вона повернеться, звичайно ж повернеться! Адже це він – той, з ким вона тепер проводитиме кожну новорічну ніч і не тільки новорічну.
На ґанок Олена мала вийти сама. Сніг усе ще йшов, і дівчина, до болю вдивляючись у снігові завихрення, шепотіла:
— Спасибі тобі, мамо! Я так тебе люблю. Тепер я точно знаю, що ти поруч зі мною.