Цей день Галина Миколаївна згадувала з тремтінням у тілі до останніх днів. У вухах часто лунали слова сина, прокидалася постійно від поганих снів, у яких поверталася та остання розмова.
Але це буде пізніше, а поки що щаслива родина жила розміреним звичайним життям і ніхто навіть уявити не міг, що колись усе зміниться і стане інакше.
Галина Миколаївна та Павло Васильович одружилися з великого кохання. Вона чекала на нього з служби, вірно чекала. А він, на знак подяки за це одразу одружився з нею і став зразковим сім’янином, на заздрість багатьом. Вони кожну вільну хвилину проводили вдвох. Вечорами їх бачили вздовж скверика недалеко від будинку, у вихідні їздили за місто.
По дому чоловік завжди допомагав Галині, а вона, за потребою, намагалася допомогти йому.
– Яка пара, – із заздрістю дивилися їм услід, а вони переживали, щоб не наврочили. Але справжнє кохання нічим не зруйнувати і з кожним днем їхні стосунки ставали дедалі міцнішими.
Дітей у пари довго не було, і Галя вже починала турбуватися, але Павло ніжно обіймав її в ці моменти і шепотів: «Все буде… свого часу, повір».
І час цей настав.
Вже ближче до сорока років Галина народила довгоочікувану дочку, а ще за три роки – синочка.
Діти радували батьків не лише слухняністю, а й успіхами у навчанні.
Донька Маргаритка навчалася на «відмінно», а синочок, Олег, навчався хоч і без трійок, але без допомоги сестри не обходився.
Часто всією сім’єю вони виїжджали на все літо на дачу. Дітям свіже повітря йшло на користь – цілими днями пропадали біля річки, але й батькам городом встигали допомагати.
Павло непогано заробляв і сім’я нічого особливо не потребувала.
Автомобіль був, одягалися непогано. Продукти також були всі, діставали через знайомих.
Після школи Маргарита вступила до училища на кулінара, це була її мрія з дитинства – випікати гарні торти та радувати дітлахів та дорослих своїми шедеврами.
Вдома вони з матір’ю часто разом пекли, а Олег був солодкоїжкою і вплітав випічку за обидві щоки, але при цьому залишався у формі, відвідуючи спортзал щовечора з друзями.
А коли він нарешті відучився, вступати нікуди не захотів, а влаштувався на завод. Подобалося йому це заняття – лагодити, налаштовувати.
Маргаритка спочатку працювала на прикрасі тортів у кулінарії, потім перевели на підготовку тіста, а пропрацювавши кулінаром кілька років, вона спробувала пекти торти на замовлення і справа пішла на подив непогано. Сама того не чекаючи, поступово своє хобі Рита перетворила на справжнісінький бізнес, і вже набагато пізніше разом із чоловіком вони відкрили свій невеликий кулінарний цех.
А Олег, повернувшись із служби, так і продовжив працювати на заводі, де отримав через п’ять років кімнату в малосімейці, і після цього одружився.
Батьки були щасливі, що діти прилаштовані, у кожного сім’я та й онуки вже пішли.
Часто вони збиралися великою дружною сім’єю на дачі, де дітлахи гралися, а дорослі ділилися новинами, працювали на городі дружно, робили на зиму заготівлі.
Поступово дружина Олега почала висловлювати невдоволення з приводу того, що кімнатки їм для проживання недостатньо, наполягала, щоб Олег шукав кращу роботу, вказувала пальцем на його багату сестру і твердила, що могли б і допомогти, що за рідня така! А якщо допомогти не можуть, то й нема чого водитися з ними.
Олег із сімʼєю на дачі з’являтися став рідше, батькам дзвонити майже перестав. Забіжить часом на півгодини, щоб дружина не знала, та й годі. Із сестрою так і взагалі не спілкувався тепер.
Маргарита на той час вже жила з сім’єю у власному будинку, кондитерський цех розширили – працювали разом із чоловіком без вихідних та відпустки, щоб справи йшли добре. А дружина Олега сиділа вдома, на роботу виходити після декретної відпустки навіть не планувала, незважаючи на те, що діти в сад ходили. Зате чоловіка пиляла за те, що мало заробляє, сім’ю гідно забезпечувати не може, туляться в цій кімнатці.
І їм пощастило. Сусідка її родичів зібралася їхати за кордон, а будинок продати не могла і запропонувала пожити там, щоби догляд за будинком був і комунальні послуги оплачені. Олег не став пручатися, і родина переїхала. А трохи згодом господиня будинку запропонувала викупити його на виплату. І дружина Олега задалася ідеєю. Навіть на роботу вийшла, і Олега переконала знайти ще підробіток у ніч. І знайшов. Сторожем. І хоч можливість поспати була, все одно не міг заснути на робочому місці, а вдень на основну роботу йшов абияк. І лише в обід лягав на лавку і спав нормально цілу годину.
Дві зарплати вони відправляли щомісяця господині будинку, а через три роки вона пообіцяла приїхати і попросила шукати суму, що залишилася, щоб оформити документи.
На той час не стало Павла Васильовича, який раптово зліг.
Маргарита допомагала батькам, купувала все необхідне, продукти привозила, та й доглядати його допомагала матері у вільний час.
Олег же відвідав батька за цей рік лише раз, а діти його взагалі не приїжджали.
Але на прощанні він подійшов до матері і прошепотів, трохи нахилившись до неї:
– Мамо, дай мені свідоцтво, я на роботі заяву напишу на матеріальну допомогу, бо в нас із грошима слабенько.
І мати дала. А всю фінансову сторону щодо організації прощання взяла на себе Маргарита.
Хазяйка будинку повинна була ось-ось приїхати, і дружина Олега метала грім та блискавки, просячи знайти гроші.
– Іди до сестри своєї, проси в борг, – сварилася вона.
Але Маргарита відповіла, що вони ще самі не розрахувалися повністю за свій будинок, і такої суми вони не мають, хоча дружина брата в це не повірила.
– Олег, ти зрозумій, що хоч і своя у нас справа, видатків вона теж вимагає чималих, плюс податки платимо, зарплату людям. Це здається, що мільйони з неба сиплються, але все не так. Так, не потребуємо ні чого, але й мільйонів не маємо. Вибач. – намагалася пояснити Рита, але Олег пішов з образою.
І тоді дружина запропонувала переконати матір продати її квартиру і переїхати до них, хоч місця і не було зайвого, але викупити будинок дуже хотілося, тим більше вже внесли частину.
І він наважився.
– Мамо, продай квартиру, нам гроші просто конче потрібні, а ми тебе не кинемо …
Умовляти матір довго не довелося. Вона сумувала за сином і онуками і хотіла надолужити той час, що вони не спілкувалися.
Квартиру продали дуже швидко. Маргариту поставили перед фактом, поради у неї ніхто не просив.
І ось, щаслива мати переїхала до будинку до сина з невісткою. Поселили її в маленькій прохідній кімнатці, яку так називала дружина Олега, а по суті це був широкий коридор. Онуки з бабусею особливо не спілкувалися, і вона цілими днями сиділа на дивані, читаючи газети. А якщо намагалася включити телевізор, невістка просила відразу вимкнути:
– Не треба шум створювати.
Готувати теж бабусі не дозволяли:
– Готую в цьому будинку тільки я, я ж господиня, – заявила синова дружина.
І вона не просто так себе вважала тут господинею – будинок оформили на неї, хоч більшу частину суми внесла мати Олега. Та й решту грошей теж їм віддала. Оновили меблі, накупили одягу, і шикували якийсь час, купуючи дорогі продукти.
До дочки Галина Миколаївна їздила тепер дуже рідко, і дзвонила крадькома, щоб невістка сварити не почала.
А незабаром син почав натякати матері, що непогано було купити машину.
– Ну, тебе ж у поліклініку возити треба, таксі не наїздишся, а до автобуса дійти тобі вже непросто.
І мати не довелося довго вмовляти. Продала останнє, що залишилося – улюблену дачу сім’ї, приїхавши на яку одного разу, Маргарита несподівано для себе зустріла нових власників.
І ось машина куплена, будинок є, але дружина сина не заспокоювалася.
Почала бурчати, що мати його стала неакуратною, кран забуває закрити, не роззується після вулиці, кидає крихти, погано миє за собою посуд, і ще купа претензій…
Спочатку Олег просто висловлював матері і просив стежити за собою, а коли нотації дружини порядком набридли, заскочив у кімнатку до Галини Миколаївни, скинув у пакет її речі та вказав на двері:
– Іди звідси до своєї дочки коханої, раз не вмієш поводитися!
Галина Миколаївна сиділа, переживаючи ворухнутися, дивлячись на сина почервонілими від сліз очима.
– Як же я піду, синку, адже я всі гроші вам віддала, ви обіцяли дбати, а Маргариті й копійки не дісталося.
– Дочка твоя багата, не збідніє, нам ці гроші були потрібніші, а ти й так нам нерви попсувала, тож ми квити.
– Та як ти можеш таке говорити, – губи жінки тремтіли, руки не слухалися, піднятися не виходило.
Син взяв її за руку, підняв і повів надвір. Якось вона встигала за ним неслухняними ногами, а коли опинилася за зачиненими дверима, почула, як син сварився на дружину:
– Ну що, задоволена твоя душа? Може, тепер сварити мене перестанеш, даси зітхнути спокійно?!
Галина Миколаївна просиділа так аж до ночі. Коли світло у всьому будинку вимкнулося, вона дістала з кишені телефон і набрала номер доньки.
– Що сталося? – сонним голосом запитала Рита.
– Олег мене виставив надвір. Сиджу під його дверима. Думала, назад покличе, але вони сплять вже давно, – тихим голосом, прошепотіла мати.
Маргарита скинула виклик, а за двадцять хвилин вже була поруч.
Мовчки допомогла матері пройти до машини, мовчки поїхали. Ніхто не наважувався заговорити.
Рита оселила Галину Миколаївну у світлій кімнаті з телевізором, але вмикати його вона переживала.
Онуки часто забігали до неї, питали, чи не треба чогось, ділилися новинами. А коли запитали, чому вона не включає телевізор, відповіла – хвилюється, що мама її сваритиме.
– З чого ти взяла, вона не сваритиметься, – але бабуся так і не наважилася.
У цьому будинку до неї ставилися зовсім інакше. І їсти запрошували за спільний стіл, а не приносили тарілку окремо.
У сім’ї сина такого не було, і від цього ставало ще важче. Галина Миколаївна відчувала свою провину перед дочкою, образу за сина, і хоч Рита переконувала матір, що не тримає зла, що її тут люблять і цінують, з кожним днем їй гіршало. А вже через кілька місяців Галини Миколаївни не стало.
Олегу Маргарита вирішила не повідомляти, вважаючи це справедливим. Адже він навіть не подзвонив і не дізнався, чи в них матір, і чи в порядку.
Та й вони про нього не знали нічого, і лише через п’ять років подруга Рити повідомили, що бачила Олега. Виглядає він, м’яко кажучи, не дуже. Дружина виставила його з дому, з дітьми спілкуватись не дає. А він працює сторожем, там і живе.
– Адресу дати? – запитала подруга.
– Не треба, він сам зробив цей вибір.