Поверталася Дарина до міста із села на рейсовому автобусі. Їздила на вихідні до батьків, давно вже не відвідувала, часу не було, заняття в інституті забирали багато часу. Та й зайвий раз не хотілося їхати додому, не хотілося бачити батька, що вічно гульбанив. Старий пазик був переповнений, Дарина стояла і трималася за поручень, дивлячись у вікно, коли автобус вкотре потрапив у вибоїну на дорозі. Від цього автобус смикнуло так, що вона ледве встояла на місці, а збоку на неї навалився якийсь хлопець і випадково зачепив її.
Звела очі, щоб сказати щось, але побачивши його сірі очі й симпатичне обличчя, не змогла вимовити жодного слова, тільки зніяковіло посміхнулася.
– Ей, водій, обережніше будь ласка, не дрова везете, а людей, – гукнув він водієві, а сам вибачено подивився на Дарину.
– Вибачте, я не втримався на місці, якось несподівано.
– Нічого, тут не дивно, я теж ледве тримаюся, аби встояти на ногах, – сміялася вона. – Ця дорога завжди така була скільки себе пам’ятаю.
– А ти десь тут живеш? – Запитав хлопець.
– Мої батьки в селі живуть, а я зараз навчаюсь в інституті та винаймаю квартиру в однієї бабусі.
– А як твоє ім’я, я Ігор.
– Дарина, – сказав вона, трохи почервонівши, дуже подобався їй цей балакучий хлопець.
Вони розмовляли, сміялися, а коли доїхали до міста, обидва вийшли з автобуса. Ігор відразу промовив:
– Ніколи не повірив би, що можу ось так з ходу закохатися в дівчину, з якою зустрівся в автобусі.
Він говорив чи то всерйоз, чи жартома, хоч він і посміхався, але очі залишалися серйозними.
– Твої слова можна сприймати як зізнання? – сумніваючись, спитала дівчина.
– Так, саме так. І я не жартую, я говорю чесно з упевненістю на всі сто п’ятдесят відсотків. Дарина, ти справді мені сподобалася з першого погляду. Ні, не так, я закохався в тебе справді, повір.
Жодного разу в житті їй ще ніхто не освідчувався так відверто й упевнено, та й серйозних стосунків у неї не було. Дарина вперше бачила Ігора і одразу йому повірила, повірила його словам, бо сама відчувала до нього такі самі почуття.
– Ігоре, ти теж мені сподобався.
Вона питала себе, невже вона закохалася? Невже так можна одразу закохатися, хоча завжди мріяла про кохання, як і всі дівчата. Навіть згадала, як одного разу вона запитала у матері:
– Мамо, а як я зрозумію, що закохалася?
Мати посміхнулася і відповіла:
– Запевняю тебе, дочко, ти це одразу зрозумієш, у кожного по-різному. Немає таких законів чи правил. Хоча коли я вперше побачила твого батька, у мене навіть закрутилася голова. Я дивилася на нього і хвилювалася, щоб він не зник, думала, що то міраж. Але, на жаль, так закохалася тільки я, а він скористався моїми почуттями. Хоча я ні про що не шкодую. Коли любиш, це здорово, бажаю і тобі донько справжнього кохання. Ти навіть не уявляєш, яке це диво – любити.
Дарина подумала, голова в неї не закрутилася, коли побачила Ігоря, але їй хочеться дивитися на нього, бути завжди поруч із ним і слухати тільки його. Особливо коли він їй зізнався, вона більше не могла думати ні про що інше. Вона повірила йому, його очі не могли обманювати.
Їхнє автобусне знайомство переросло у справжнє кохання, зазвичай таких закоханих називають Ромео та Джульєтта. Ігор став першим чоловіком Дарини. Вона навіть і не замислювалася, і не сумнівалася в ньому, тому що у них кохання, була впевнене в ньому, як у самій собі. Запідозрити його в якихось корисливих цілях чи обмані, їй і на думку не спадало. Його слова про подальше спільне життя у неї не викликали сумнівів. Вони любили одне одного, дихали один одним, наче переживали, що їх можуть розлучити.
Був прекрасний вечір, Дарині навіть здалося, що якийсь особливий, Ігор був дуже ніжний і повторював, що любить її.
– Ти навіть не уявляєш, як я тебе люблю, – шепотів він. – Ти снишся мені щоночі. Я хочу, щоб ти пам’ятала мене завжди, ось візьми, – він надів їй на руку каблучку з маленьким камінчиком. Це талісман, носи його завжди і не знімай. Крім тебе, мені ніхто не потрібен.
Дарина міцно притиснувшись до Ігора, відчувала його гарячий подих і заснула в його обіймах. І щасливішої за неї не було нікого на світі.
Вранці прокинувшись, не побачила поряд із собою Ігоря, встала і поспішила на кухню, іноді він міг приготувати сніданок. Але й там його не було, оглянула все довкола у пошуках якоїсь записки, але нічого не знайшла. Не хотілося думати про погане, та й приводу підозрювати його в неї не було. Вона намагалася переконати себе, що у Ігора якісь термінові справи і ввечері вони зустрінуться. Вона дивилася на каблучку і погладила її.
– Все гаразд, увечері обов’язково будемо разом, – подумала і зібралася на заняття в інститут, навчалася на останньому курсі.
Весь вечір Дарина чекала на Ігоря, але він так і не з’явився, не прийшов він і наступного дня. Тоді вона поїхала за адресою, де він винаймав квартиру зі своїм другом, друг так і жив там. Двері відчинила господиня квартири, і на запитання Дарини відповіла:
– Ігор із другом з’їхали, а куди не знаю.
Дарина захвилювалася, думки скакали в голові, але вона так і не могла зрозуміти, де Ігор. Для неї настали складні дні. В інститут ходила на автопілоті, читала конспекти, готувалася нічого не розуміючи. Намагалася прислухатися до слів викладачів, але все пролітали мимо. Від своїх думок, вона вже сприймала все, що з нею було наче уві сні, і все це було не правда, і не було ніякого Ігоря, це було вигадкою, але каблучка на пальці нагадувало про нього.
Пройшло небагато часу і її стрепенула важлива та реальна подія. Дарина була вагітна, і, вийшовши з огляду, вона не розуміла радіти їй чи сумувати. З Ігором вони мріяли мати дітей, виховувати їх, навіть сперечалися, кого вони хочуть першого хлопчика чи дівчинку. Але це було тоді, в минулому, тому що Ігор зник, не даючи про себе знати. Турботи та виховання дитини повністю ляжуть на її плечі. До матері вона не поїде, їй і так вистачає проблем із батьком.
Рішення надійшло вранці. Дарина прокинулася від яскравого сонця, встала і відчинила вікно, посміхнулася сонячному світлу, потяглася і погладила свій животик, там найдорожче, що вона має.
– Доброго ранку, мій маленький, – радісно промовила вона, підемо варити кашку, поїмо. А потім погуляємо з тобою. А раптом ми потім зустрінемо твого тата … – Вона була переконана, що обов’язково Ігор повернеться, ось вирішить усі свої невідкладні справи і повернеться.
Дарина народила сина, назвала його Микитою, так вона спочатку й хотіла, і Ігор був не проти. Маля підростало, а вона не переставала чекати Ігоря. У тому, що він колись повернеться, вона й не сумнівалася. Вона навіть і синові казала, що він повернеться.
Але час минав. Микита чим старше ставав, тим більше розумів, його мама видає бажане за дійсне. І що його батько ніколи не повернеться, у житті буває так, зникають чоловіки із життя жінок. Син уже закінчив школу і незабаром його призовуть на службу.
– Мамо, не треба тобі чекати з моря погоди, – якось сказав їй Микита. – Я скоро піду на службу, залишишся ти сама. Я звичайно думатиму і переживатиму, як ти тут. Може, тобі варто подумати і знайти для себе чоловіка гідного, щоб тобі не було нудно, та й взагалі… – розмовляв син з матір’ю спокійно і переконано.
Микита дивився реально на життя і переконував матір, що не варто чекати все життя ілюзій, намагався донести до неї думку, що жити одній без чоловіка важко.
– Напевно, ти маєш рацію, синку, треба припинити вірити в дива. У нас на роботі Сергій давно вже надає мені знаки уваги. Він трохи старший за мене, дуже серйозний і суворий, – говорила вона синові.
– Ну ось і придивись, мамо, тим паче серйозний.
Дарина здалася, дозволила Сергію проводити себе, потім прийняла запрошення сходити до кінотеатру, у кафе, а коли синові сказала, що той зробив їй пропозицію, Микита засяяв.
– Ну нарешті, я буду спокійнішим, я цьому радий.
Микита познайомився із Сергієм і бачив, що чоловік гідний, що мати зробила правильний вибір. Він звичайно не був романтиком і сентиментальним, просто сказав Дарині:
– Приймай мене таким, яким я є. Пережив я багато, це життя зробило мене таким, не хочу згадувати, навіть. Житимемо після реєстрації шлюбу, нехай усе за законом.
Дарина не ставила йому зайвих питань, розуміла, якщо захоче, сам колись розповість. Вона не заперечувала, отже, так. Та й з нею він був не такий суворий, був м’який. Вона розуміла, що такої любові до нього в неї немає, якою любила вона Ігора, і не буде, але начебто Сергій не поганий чоловік.
У день реєстрації шлюбу, Дарина ошатна і гарна приїхала з Микитою в ЗАГС, де вже чекав на них Сергій.
– Зараз ми почекаємо ще одного мого друга, без нього ніяк, – повідомив Сергій, він уже незабаром під’їде. Це важливо для мене, я йому завдячую життям, а ось і він.
Він підійшов до машини, що зупинилася неподалік, відчинив багажник і дістав звідти візок, потім відчинив дверцята машини і допоміг чоловікові влаштуватися. Дарина придивилася до цього гостя і ледве втрималася на ногах, Микита вчасно підхопив її.
– Мамо, що з тобою, – стурбовано спитав він.
Вона дивилася і не вірила своїм очам, то був Ігор, її Ігор. Він теж дивився на неї, а в його очах з’явилися сльози. Вона сіла біля нього.
– І все-таки ти знайшовся, скільки ж я на тебе чекала…
– А я дивлюся, ти вирішила вийти заміж за мого друга, а каблучку так і не знімаєш…
Микита нічого не розумів, але мати пояснила:
– Синку, це твій батько і він повернувся. І ми тепер назавжди будемо разом, правда ж, ти згоден Ігор, – а той моргав очима, але тут за спиною Дарини кашлянув Сергій і вона почула:
– Так згоден він.
Микита дивився на батька, а той, взявши його за руку, сказав:
– Не хотів я прирікати маму на таке, – він показав на свої ноги. – Ну якщо так, ти не проти сину взяти в батьки того? – вони обнялися міцно.
– Звичайно, тату, я радий, навіть не сумнівайся, тим більше я йду через на службу і залишаю матір у надійних руках.
Весілля все-таки відбулося через місяць, а наречена була найщасливішою на світі!