Всі, мабуть, ще з дитинства чули приказку, що потрібно відносяться до людей так, як хочеш, щоб вони відносилися до тебе. Так, от я вам скажу, що це повна маячня, до людей потрібно відноситись так, як вони на це заслуговують.
З двоюрідною Тетяною в мене ще з дитинства ніколи не було гарних відносин. Характер в неї був жахливий, завжди всіх оббріхувала, скандалила. Звичайно, що подорослішавши, створивши власні сім’ї ми вже спілкувались на рівні дорослих. Тому багато чого вже одна одній не могли сказати, та дещо замовчували.
Я після весілля переїхала жити до чоловіка у місто Одесу, тут у нього своя двокімнатна квартира, тож жити було де. В селі не було перспективи залишатися. Після того, як я змінила місце проживання, моя сестра раз в рік регулярно приїжджала відпочити на море і звичайно зупинялася в нас вдома. Спочатку це не було великою проблемою, адже ні в неї, ні в нас не було дітей. Але коли з’явились діти, то довелось трохи тіснитися, в мене народилася – дві донечки, а в неї аж троє синочків. Тому, скажу вам, що така велика компанія у двокімнатній квартирі, це доволі таки складно. Але моя мама завжди говорила, що ми, як родичі, маємо один одного розуміти, підтримувати та допомагати, а також ділитися.
Скажу вам, що характер Тетяни, як не подобався мені в дитинстві, так не подобався і коли вона виросла, діти їй такі ж як і вона, та й чоловіка до пари собі вибрала. Але той тиждень, коли вони до нас щороку приїздили, ми їх терпіли. Ніколи нічого не вимагали, завжди годували, ще й з собою гостинці купували. Але ситуація, що сталась цього року, назавжди перекреслить наше з нею спілкування.
Два роки тому не стало найдорожчої для мене людини в житті, це моєї матері. У спадок після себе вона залишила будинок, але оскільки нас у мами троє і крім мене ще є два молодших брати, я відмовилась від будинку на їхню користь, а брати, щоб не сваритись між собою, продали материнський будинок та кошти розділили на нас трьох порівну. Але коли вони продавали будинок то не задумались про те, що нам потрібно буде приїжджати в рідне село, до мами на могилу.
І от коли, цього року, навесні, я після Великодня поїхала в село, щоб прибрати могили рідних, щоб провідати їх у провідну неділю, то варіантів де зупинитись в мене було небагато, лише двоюрідна сестра Тетяна, та сама яка щороку приїжджає до нас на цілий тиждень. Коли ми приїхали, то скажу одразу, що Тетяна ще з першого дня була цим незадоволена. Того ж вечора, хоча ми приїхали не з пустими руками, вона бідкалася, що чим це вона має годувати таку велику кількість людей. Та це ще було не все, адже коли лягали спати, то вона запитала, на котру годину ми завтра їдемо, щоб вона могла нас провести. Я здивувалася, сказала, що ми планували тут залишитись на всі три дні, до неділі. Тетяна ніколи не відрізнялася ніякою тактовністю, тому одразу мене запитала, “А навіщо ви хату продали материнську, ви чим думали, чи ви збираєтесь тепер до мене кожен раз приїжджати? Так у мене своїх вистачає.”
До ранку я так очей і не зімкнула, після цієї розмови, було дуже образливо, адже в неї не двокімнатна квартира, як у мене, а великий добротний будинок, у якому є багато кімнат. На наступний день ми дійсно зібралися з чоловіком та дітьми і пішли з того будинку. Дякувати Богу, що в селі є добрі люди, тоді на тих три дні, нас прийняла моя перша вчителька, за що я їй дуже сильно вдячна. А наступного року знаю точно, що сама в село буду їхати тепер, без чоловіка з дітей, щоб нікого не утискати. Я найняла людину, яка доглядатиме за могилами рідних, а сама буду приїжджати лише провідати їх на провідну неділю.
Та Тетяна людина не лише не тактовна, а й не скромна. На початку серпня зателефонувала до мене, щоб попередити, що наступного тижня вони приїдуть. Я ж вирішила не церемонитися, сказала, що можу у вайбері їй написати адреси самих дешевих готелів, адже у мене місця у квартирі немає. Тетяна кинула слухавку. Тепер я до людей ставлюся так, як вони до мене.