– То ти, Олесю, вважаєш, що Борис тобі не пара? – суворо запитав батько. – Я собі просто не уявляю, про що ти думаєш? Тобі зробив пропозицію серйозний чоловік, а ти носом крутиш.
– Тату, я його не люблю, – тихо сказала Олеся.
– Розумію, – батько присів на хвилинку і глянув доньці у вічі. – От тільки, доню, я маю тобі відкрити одну таємницю.
– Яку?
– Любов – це не те, що ти думаєш. Часто любов приходить як нагорода, з часом. От така любов справжня. А те, що ти зараз називаєш любов’ю, це захоплення, і не завжди воно йде тобі на користь, а часто і губить людей.
Олеся зовсім не розуміла, що хоче їй сказати батько. Як не старалася дівчина, але Зеника з голови вона викинути не могла. Ну навіщо тільки вона його зустріла? Тепер ні їсти, ні спати не може.
Ще й цей Борис так невчасно з’явився у їхньому житті. Одружуватися хоче, каже, що має наміри серйозні, а її думки ніхто і не питає. Ну як це можна в наш час без любові заміж йти?
Олеся була дуже щасливою, коли поступила в університет, вона мріяла стати вчителькою, і тому завжди старанно вчилася. Своїй єдиній доньці батьки в місті зняли квартиру, бо не хотіли, щоб вона жила в гуртожитку, як то кажуть, хотіли вберегти, але вийшло не так, як вони гадали.
У господині квартири, яку знімали для Олесі, був син, Зеновій. Він часто приходив до дівчини по гроші за оренду, і під час цих візитів закохався у красуню-студентку.
Олесі ж він припав до душі з першого погляду, вона ладна за нього була на все. Зустрічалася таємно, щоб батьки не знали, мріяла, що в один прекрасний день Зеник зробить їй пропозицію, і тоді вони разом поїдуть до батьків на благословення.
– Ти що, і справді думала, що я з тобою одружуся? – розсміявся Зеник, коли Олеся сказала йому, що дитя під серцем носить. – Хто ти, а хто я. Повертайся в своє село, там собі відповідну пару і знайдеш.
– А дитина? – плакала Олеся, ще сподіваючись, що коханий передумає.
– Мені байдуже, – сухо відповів Зеновій.
Олеся встигла отримати диплом і вже з округленим животиком повернулася в село. Мама голосила, а батько мовчав. Та коли у Олесі народився синочок, то бабуся і дідусь вмить про все забули, їхні серця заполонила така радість і любов, що їм вже було байдуже, що там кажуть люди, у них своє життя.
А якось до батька у справі приїхав його партнер по бізнесу, Борис. Олеся йому дуже приглянулася, і через якийсь час він вирішив її засватати.
Борис був років на 15 старшим за Олесю, але одруженим він ще не був і дітей не мав. Сина Олесі він полюбив як рідного, і хлопчик до нього тягнувся, от тільки Олеся ніяк не могла себе перебороти, бо десь в глибині душі вона сподівалася, що Зеник їх знайде і забере до себе.
Батьки таки наполягли на тому, щоб Олеся виходила заміж за Бориса, поки той не передумав.
– Ти якщо не про себе, то хоч про сина подумай, хлопчику батько потрібен, і Борис зможе ним стати, – сказав тато, і Олеся його послухала.
Борис забрав молоду дружину і сина до себе в свій величезний будинок. Перше, що він зробив – це дав сину своє прізвище, адже рідний батько від нього відмовився.
Спільних дітей у Олесі з Борисом не було, але він так любив сина, що змалку брав його усюди з собою.
“Це мій спадкоємець, і я маю його навчити усьому, що сам вмію і знаю”, – з гордістю говорив Борис.
Олесю він теж дуже любив і леліяв, вона біля такого чоловіка просто розквітла.
– Ну що, доню, чи любиш ти свого чоловіка? – якось запитав батько у неї.
Олеся глянула на Бориса, зашарілася, а потім каже:
– Та я собі вже й не уявляю життя без нього. Він для мене наче повітря. Дякую, тату, за добру пораду.
А вам відомі такі випадки, коли любов приходила не відразу, а з часом? І що таке, на вашу думку, любов у сім’ї?