-Віра, привіт! Давно тебе не бачила. Як справи? – Марія випадково зустріла свою подругу біля магазину.
-Ох, Марійко… Справи так собі. Не знаю що мені й робити, – раптом відповіла Віра.
-Я тебе такою ще не бачила, ти так змінилася, – здивувалась Марія. – Ти заслабла, чи що?
-Та ні… Все через чоловіка…
-Так. Приходь увечері до мене, поговоримо, як в старі добрі часи. Хоч ми і стали менше спілкуватися, але подругами бути не перестали, так же ж? – сказала Марія.
-Все так. Мені й поговорити нема з ким, тема така делікатна…
-Ну добре, Віро! Розкажеш при зустрічі! До вечора!
І подруги розійшлися у своїх справах.
Увечері Віра купила торт, ігристе і пішла до подруги в гості. Розмова повинна бути довгою… Швидше за все.
Пів року тому…
-Володя, що з тобою відбувається? Ти якийсь чужий став. Вечорами їдеш кудись, зі мною майже не розмовляєш. Що трапилося? – допитувалася Віра у чоловіка.
-Не вигадуй, все нормально. Я ж мужик, маю гроші в сім’ю приносити, заробляти. Чи ти думаєш, що якщо у тебе зарплата хороша, мені працювати не треба? – різко сказав чоловік.
Гримнули вхідні двері… Пішов…
Віра нещодавно влаштувалася на хорошу посаду. Зарплата у неї була більш, ніж хороша. Чоловікові чомусь це не сподобалося. Він звик, що його зарплата була основною у сім’ї.
Перший чоловік Віри був “недолугим”, любив погульбанити. Віра з маленьким сином пішла від нього. Жила у батьків, а потім познайомилася з Володею.
Гарний, роботящий, свій будинок купили. Жили душа у душу…
Народити другу дитину не виходило, скільки не пробували. Віра вступила в інститут, здобула другу вищу освіту.
Син виріс, одружився, жив окремо. Віра поринула у роботу. Хороша зарплата була потужним стимулом для неї.
Вона часто їздила у відрядження, затримувалася допізна. Чоловік бурчав, нудьгував без неї. Але, що вдієш – робота є робота…
Якось Віра вирішила зателефонувати Ганні, співробітниці чоловіка.
Ганна була жінкою компанійською і все про всіх знала.
Віра вирішила зрозуміти, чому її чоловік постійно без настрою.
-Ганнусю, привіт! У мене таке питання трохи дивне… – сказала Віра у слухавку. – Скажи мені чесно, що ти знаєш про мого чоловіка?
-Ой, Віро! Тобі, що хтось уже розповів? У нас всі це знають, але дуже не пліткують, сама розумієш.
-Знають що? – Віра застигла з телефоном в руках.
-Ну, про Жанну… Він же з нею вже кілька місяців…
Віру так і сіла на стільчик. Жанна була багатодітною матір’ю без чоловіка.
І Володя з нею кілька місяців!
Оце так новини…
Віра мовчки поклала слухавку. І що тепер робити з цією інформацією?
Запитуючи Ганну про чоловіка, вона навіть подумати не могла про таке! Так, навмання запитала… Думала, може на роботі проблеми якісь, а він не хоче казати. А воно он як…
Наступного дня Віра з чоловіком сіли вечеряти і вона прямо запитала у нього:
-І давно ти з нею?!
Володя застиг, але явно зрозумів, про що мова.
-Відколи це ти вирішила, що стала великою начальницею?! – раптом сказав Володимир. – Гроші рікою, горда стала! Вдома тебе вічно немає, вся у справах. А про мене ти подумала? Як мені? Я забув, коли ти мене востаннє цілувала, або добре слово сказала! Віро, я мужик, мені тепло і ласка потрібні, а не гроші твої, зрозуміло?!
-А Жанна твоя сама доброта і ласка, так? Чим вона така хороша?
-Та вона радіє всьому, що я роблю! У неї п’ятеро дітей, продуктів вічно не вистачає, вона пакету молока від мене навіть радіє! І так, вона дуже тепло мене зустрічає завжди. На відміну від тебе!
Віра вискочила з кухні в кімнату і сіла на диван. Сльози застилали очі…
-Віра, ти сама у всьому винна, розумієш? Ти сама зробила так, щоб я пішов до неї. Я завжди тебе любив, ти знаєш, але терпіти таке ставлення до себе я не хочу. Я перестав почуватися мужиком, а з нею все по-іншому, – кричав Володимир з кухні.
Вірі було прикро таке слухати. Вона не хотіла втрачати чоловіка, треба було щось вирішувати.
-Віро, я зрозумію, якщо ти захочеш піти від мене, – зайшов він до неї в кімнату і став на порозі. – Але, якщо чесно, я хотів би повернути все, як було раніше. Давай почнемо все спочатку. Жанна мені потрібна була для самоствердження, не більше. Ніякого кохання в мене до неї немає, і в неї до мене теж…
-Володя, я подумаю. Винні у цій ситуації ми обоє. Але, мені дуже неприємно від твоєї зради, дуже… Я ж жодного разу тобі не зраджувала, була чесна з тобою…
-Пробач мені, кохана… Цього більше не повториться, обіцяю! – просто сказав Володимир.
Віра вирішила зберегти сім’ю, але їй давалося це важко.
Щоразу, дивлячись на чоловіка, вона уявляла його з Жанною. І одразу образа брала гору над нею. Замість посмішки чоловікові з’являлися сльози…
…Віра з Марією сиділи в неї на кухні.
-Ось така історія, Марійко… Не можу я тепер з ним спокійно жити, не знаю, як бути… – сказала Віра, закінчивши свою розповідь.
-Знаєш, у мене зʼявилася навіть думка зрадити йому, – продовжила Віра. – Може відпустить тоді образа і ми будемо квити. Як ти вважаєш?
-Ох, не була я в такій ситуації, але думаю, це не найкращий варіант, – сказала Марія. – Буде ще гірше. Навіть не знаю, як тобі бути. Чекати, напевно, час – найкращий лікар.
-Півроку минуло вже, я так переживаю… І йти від нього не хочу, люблю ще, і жити так теж тяжко. Не виходить пробачити його, і все… І як живуть інші жінки після цього?
Марія сумно подивилася на подругу. Що їй відповісти вона не знала.
А Віра вирішила, що, дійсно, треба почекати. І дійсно, з часом все по-тихеньку налагодилося.
Вона стала уважнішою до Володимира, він теж почав приділяти їй більше уваги. Сварок у них практично не було. А як і були то через дрібниці.
Може в душі Віра і не пробачила чоловіка, але він робив все, щоб це сталося. А вона відчувала, що він старається і вони спробували почати все з початку…