Днями я була у своєї дочки в гостях, і моя сваха мене так зачепила, що я досі відійти не можу. Не вміє людина рахувати, і нічого їй не поясниш.
Справа в тому, що я приїхала ненадовго з Італії у відпустку. На заробітках я вже шість років, поїхала, щоб квартиру собі купити. Я з чоловіком давно не живу, і відразу після розлучення я залишилася без житла, бо квартира була чоловікова.
Ми тоді з донькою пішли на оренду, але потім Юля поїхала вчитися, жила в гуртожитку, а коли повернулася додому і надумала виходити заміж, то мій чоловік віддав нашій спільні доньці однокімнатну квартиру своєї матері.
Оскільки я повважала, що моя єдина донька прилаштована, я поїхала в Італію заробляти собі на квартиру, ну не вік же мені на оренді жити.
А зараз, коли я назбирала необхідну суму, я приїхала, купила квартиру, і оформила її на себе. Саме цей факт і не сподобався моїй свасі, вона вважає, що квартиру я мала віддати доньці, адже у них двоє дітей, їм дуже мало місця в однокімнатній квартирі.
Те, що квартира для них замала, я і сама бачу, але чим я можу допомогти? У Юлі є чоловік, нехай думає. Ми з своєї сторони, нехай однокімнатною, але забезпечили доньку квартирою. Могла б і сваха щось дати, тоді б діти змогли розширитися.
Звичайно, ми посваpилися з свахою. Вона мені ще дорікнула, що всі заробітчанки дітям допомагають, деколи тягнуть трьох-чотирьох, а у мене одна дочка, і я замість того, щоб допомогти своїй дитині, думаю лише про себе.
Я свасі кажу – а я і допомагаю чим можу. Я їм на рік не менше 1000 євро висилала – по 100 на день народження Юлі, зятя, двох онучок, на день ангела, на Різдво, на Великдень. Якби вони ці гроші не витрачали, а збирали, то могли б вже і щось собі відкласти за шість років.
Хоч сваха мене не розуміє, я вважаю, що роблю все правильно. Добре їй говорити, у неї є чоловік, живуть вони разом в своїй двокімнатній квартирі, про що їй переживати. А я одна, мені треба думати про себе.