– Синку, раз ми оплачуємо весілля, то й список гостей ми затверджуватимемо. Навіщо годувати, тих хто мало подарує?
Оксана від таких слів трохи чай назад у чашку не випустила. Тонка скибочка сиру, більше схожа на аркуш паперу, сама впала в тарілку, прослизнувши через застиглі пальці.
Молода жінка, не змінюючи положення тіла, перевела погляд на майбутнього чоловіка і, побачивши його байдужий вираз обличчя, встала.
– Так..матуся з татусем. Я так розумію, ви про мою сім’ю та родичів, говорите. Не буде моїх на весіллі, не буде весілля, – Оксана вийшла з-за столу і гордо понесла свій округлий вагітний животик у їхню з Віктором кімнату.
– Синку, щось в Оксани знову настрою немає? – тихо висловилася Ганна Михайлівна.
– Мамо, одна й та сама платівка у тебе вже п’ять місяців!
Віктор теж підвівся і пішов слідом за майбутньою дружиною.
– Діма, ну що за молодь?! Жодної відповідальності. Весілля має окупатися, вірно ж?
– Ой, Аня, мені, здається, що ти швидко забула своє весілля. Погуляли у гуртожитку, стіл спільний накрили і все.
– Отож бо і воно, Дмитре. Не було у нас грошей, ми і весілля таке зіграли – нічого не втратили. А вони?
– А їм теж нічого не треба, і весілля вони не хочуть. Весілля тобі потрібне, – Дмитро Анатолійович, пересів до каміна і, взявши до рук кочергу, заходився ворушити вугілля.
– Таке відчуття, що тільки мені це потрібне.
– Так, Аню, у мене таке саме.
– Знаєш що. Мало того, що я погодилася на шлюб із цією… цією…, – Ганна Михайлівна намагалася підібрати потрібне слово, але воно не спадало на думку.
– Припини, – підвищив голос чоловік, – це його вибір, і я його…
– Підтримуєш? Так, як не підтримувати? Весілля за мій рахунок, живете всі за мій рахунок…
Чоловік встав і мовчки вийшов із вітальні. Після недавньої недуги він відійшов від справ і більше не керував фірмою, яка дісталася Ганні Михайлівні від її батька.
***
Листівки-запрошення підписувала Ганна Михайлівна сама. Неспішно виводила букви і складала дорогий клаптик кольорового паперу в конверт.
Урочиста подія була призначена на суботу, і мала відбутися рівно через місяць. Ще був час продумати з організатором весіль дрібниці, що залишилися, і обговорити свято в дрібних деталях. Головне вже було погоджено.
Ганна Михайлівна крутилася як могла. Узгоджувала колір скатертин і столові набори, серветки та квіти. Організувати весілля виявилося не так просто. Але очі майбутньої свекрухи сяяли. Запал не пропав, отже, не все ще було готове.
У четвер увечері Оксана забрала із салону сукню, яку погодила Ганна Михайлівна, а у п’ятницю вирішила поміряти все, що додалося до весільного вбрання. Туфлі зрадливо жали.
– Може білі балетки чи кросівки купити? – запитала Оксана, дивлячись зверху на Віктора, що пихкає, намагається натягнути на наречену туфлі.
– Як у казці “Попелюшка”, – розсміявся той, – давай знімати, не підуть, треба інші.
Майже весь день п’ятниці Оксана з Віктором провели у пошуках відповідного взуття. То каблук був надто великий, то кольору відповідного не було, але, нарешті, за чиєюсь підказкою знайшлися чудові балетки. М’які, зручні та повністю відповідні кольору сукні.
– Що це? – здивовано, спитала Ганна Михайлівна, коли побачила в руках Віктора балетки.
– Балетки Оксани, ноги набрякають і туфлі малі, от…
Мама застигла і зробила жест рукою, що явно натякає на погане самопочуття.
– Там же фотографи будуть…
– І? – Запитала Оксана, – під сукнею все одно не видно.
– Як не видно? А туфельку нареченої поцупити, а потім всім покажуть.
– Ну, так дай організаторам відразу красиву туфлю, і вправу зроблено …
– Зроблено?
Мама знову вдала, що їй аж не добре стало.
– Так, – втрутилася Оксана, що мовчала раніше, – або балетки, або весілля не буде!
– Ви гляньте, ще й умови ставить! – вигукнула Ганна Михайлівна.
Але Оксана вже закрила двері в кімнату.
А вночі в Оксани відійшли води і Віктор поїхав з нареченою до пологового будинку, де о восьмій ранку народився семимісячний Андрійко.
Ганна Михайлівна сиділа за великим столом із червоного дерева у вітальні та крутила телефон.
– Ось не хотіла вона весілля, все зробила, щоби весілля не було! Стільки грошей, стільки грошей марно!
– Аня, ти у своєму розумі? Як можна пологи передбачити?
– Ось тільки не треба її виправдовувати, вона це навмисне, я знаю.
Ганна Михайлівна набрала організатору урочистості та повідомила новину таким засмученим голосом, що могло здатися – народження онука її засмутило, а не втішило.
Але менеджери – вони на те і продажники, можуть організувати за гроші все, що завгодно, навіть тоді, коли замовник вважає, що все пропало. І в цьому випадку організатор лише відповіла: “Чудово! Проблемами і не пахне, трохи змінимо сценарій і все буде добре! Урочистій події бути!”.
Свято відбулося і, справді, пройшло чудово, навіть пафосно як і планувалося. Гості на самому початку соромилися зміни предмета святкування, але після кількох тостів все змішалося, і вже не було подиву і питань. Святкували. Урочиста подія все ж таки.