Тетяна вже зовсім у дівках засиділася. Двадцять чотири роки їй, а нареченого немає.
Світлана жаліла дочку. Так, не красуня вона. У недолугого свого татка пішла.
Ще й почала повніти, бо дуже вже любила солодке. А може й через свої лінощі – це теж від батька…
Школу вона ледве закінчила, коледж покинула і влаштувалася працювати вахтеркою на прохідній.
От і просиджує там дні, дивлячись у телефон. Ну, хоч працює…
За особисте життя Тетяни, Світлані було дуже прикро.
Був якийсь хлопець, коли вона була старшокласницею, так він її покинув.
Потім, коли вона в коледжі навчалася, то за нею бігав Іван. Характер у нього був такий, як і в Тетяни – поїсти-поспати…
Почала Тетяна прогулювати заняття і бігати на побачення до Івана. У коледжі їй робили «останні» попередження, казали, що відрахують. Тоді вона сама забрала документи з коледжу і пішла.
Іван її також покинув, а потім перепросив і сказав, що Таня для нього була тимчасовим варіантом.
Таня дуже засумувала і почала налягати на солодощі.
Зазвичай, вона приходила з роботи додому, сідала на диван біля телевізора і наминала тістечка.
-Тетянко, сходила б із подружками погуляла, – хитала головою мати.
-Не хочу! – дожовуючи тістечко відповідала Таня.
-Ну якось треба рухатися! Запишись у басейн, чи на фітнес!
-Не хочу! – байдуже відповідала Тетяна.
-Ну такими методами Таня ніколи не знайде собі нареченого. Треба якось діяти самій, – думала Світлана.
Ідея прийшла із серіалу, який вона нещодавно дивилася. Там дівчина здавала кімнату хлопцеві, і у них зав’язався роман.
-Ну а що – майже загальний побут, ночі під одним дахом, хоч і в різних кімнатах, але таке зближує, – міркувала Світлана.
-Щоправда, у них квартира двокімнатна, доведеться з донькою в одній кімнаті пожити.
Працює Світлана позмінно й іноді виходить на роботу в ніч. От тоді то все може статися. І зближення теж…
Тільки треба старанно квартиранта підібрати, щоб не трапився аби-хто.
Світлана розповіла свою ідею доньці.
-Давай! – сказала вона. – Подавай оголошення! А що ти в ньому напишеш?
-Ну, мовляв, здається квартира, самотньому неодруженому до 35 років… – почала Світлана.
-Не піде! – зупинила її Тетяна. – Він зрозуміє, що ми для мене нареченого шукаємо.
-Я все продумала, – сказала Світлана. – Скажемо, що до цього жили тут молоді дівчата. Одна вередувала, інша не заплатила, тож тільки чоловіків тепер і беремо на квартиру. А чому молодого? Так це тому, що боюсь старий до мене приставати буде.
-Але чому до 35 років? – запитала Тетяна. – Навіщо мені такий старий? Давай хоч би до 30 років.
Подали вони оголошення. Ціну високу не ставили.
Практично одразу відгукнувся хлопець: 27 років, нещодавно розлучився, дітей немає, симпатичний.
Він хотів зняти кімнату приблизно на три місяці, поки не влаштується на роботу і не зніме собі нормальну квартиру.
Працює, привітний, ввічливий, спокійний…
Оголошення було моментально знято, бо ж претендент дуже навіть підходив. Та й Тетяні він сподобався.
З першого ж дня «нареченого» почали обходжувати. Світлана насмажила на олії цілу тарілку вергунів, печива за бабусиним рецептом і дала її Тетяні.
-На, занеси тарілку Артему, – прошепотіла Світлана. – Скажи, що ти сама готувала, все одно він із кімнати не виходив, нічого не бачив. Він явно ніколи такої смакоти не їв. Таке зараз рідко готують.
-Мамо, ну якась маленька тарілочка, давай собі хоч трохи залишимо! – сказала Тетяна.
-Іди, говорю! – розізлилась Світлана. – Це для приманки нареченого, а не тобі поїсти.
Тетяна віднесла тарілку з вергунами і вийшла з кімнати задоволена – Артем був у захваті, подякував, похвалив.
Згодом квартирант прижився, а Світлана створювала йому всі умови, як синові – сама прибирала кімнату, пропонувала почуватися, як удома і всім розпоряджатися на свій розсуд.
Вона постійно при ньому хвалила дочку і говорила, що саме Тетяна хазяйнує в квартирі.
Артем схвально кивав і посміхався, дивлячись на Тетяну.
-Тетяно, ти сьогодні вдень стояла біля плити, Артем зайшов, і я дещо помітила! – шепотіла Світлана Тані. – Він підійшов до мийки тарілку помити, а сам на тебе дивився. Подивився так, з ніг до голови і погляд затримав. Він явно повненьких любить! Хіба тільки облизнутись, мабуть, забув! Все, наш він буде!
Ніби все до цього й ішло… Артем іноді говорив з Тетяною на кухні, але це були більш несерйозні розмови, ніж щось важливе.
А приблизно через місяць, вони сиділи з Танею за столом і пили чай.
Артем якось почав м’ятися, ніби соромився про щось запитати, чи щось сказати.
Таня відчула – ось воно!
-У тебе мама завтра в нічну зміну працює? – нарешті запитав Артем. – Ти одна вдома?
-Так! – усміхнулася Таня.
-Ну, тоді добре! – сказав Артем. – А ти ще не можеш вергунів посмажити?
-Звісно! – радісно відповіла Тетяна.
Наступного дня, поки Артем був на роботі, Світлана бігала по квартирі – прибирала, смажила вергуни, робила салати і давала доньці вказівки:
-Біла скатертинка у шафі. Серветки – ось тут, у шафці, там же й гарний посуд візьмеш. Іди, нафарбуйся акуратно, червоне плаття своє вдягни, якщо воно на тебе налізе. А якщо ні – то синє. Воно вільніше.
Артем прийшов з роботи трохи раніше і одразу спробував пробратися в свою кімнату.
Але Тетяна одразу помітила його. У напівпрозорому пакеті в нього було видно ігристе, букет із трьох троянд, а в руках невеликий тортик.
Тетяна посміхнулася Артему, а він підморгнув. Світлана пішла, а Таня взяла синю сукню і зайшла у ванну.
Вона тільки-но почала фарбуватися, як раптом почула якусь розмову в коридорі.
Накинувши халат, вона вийшла з ванної. У коридорі знімала куртку якась білява дівчина, а Артем їй допомагав.
Таня застигла від здивування.
-Тетяно, знайомся, це Олена, моя дівчина. Ми з нею тільки два тижні знайомі, але в нас уже роман, – сказав Артем. – Олено, а це Таня, вони з мамою мені здають кімнату.
Таню, я дуже нахвалював Олені твої вергуни. Ти посмажила? Можемо годинку разом на кухні посидіти.
Ти тільки мамі не говори, гаразд? Якось незручно, ми постараємося вранці піти…
Наступного ранку, прийшовши зі зміни, Світлана сварячись виставила за двері і Артема і його Олену.
Вони спросоння не могли зрозуміти – що вони такого зробили, діло ж молоде.
Світлана кричала що не терпітиме такого в її будинку, хоч і причина була зовсім інша…
А Артем так і не зрозумів у чому справа.
-Експеримент не вдався, – подумала Світлана. – Треба іншими способами доньці нареченого шукати…