– Чому твоя дружина вирішила раптом святкувати день народження у кафе? Ніколи так не робила, а тут на тобі! – зателефонувавши синові, обурилася Ніна Борисівна.
– Тому що Олі ніколи самій займатися приготуванням, – пояснив матері Андрій.
– Можна було взагалі не святкувати, – обурювалася жінка, чим дуже здивувала сина, який чудово пам’ятав, як мати ображалася на тих, хто не святкував своїх днів народження.
Ніна Борисівна навіть за очі називала їх скупими і невдоволено обговорювала їх скупість.
– Мамо, що не так? – насторожився Андрій. – Раніше ти любила всілякі урочистості.
– А от я зараз не хочу, – сказала у відповідь жінка, якій було соромно зізнатися синові в тому, що вона не має грошей на подарунок невістці.
– Мамо…
– У мене туго з фінансами, – різко сказала Ніна Борисівна. – Нема на що купувати подарунок.
– І все? У цьому вся проблема? – розсміявся на тому кінці дроту Андрій. – Теж мені знайшла проблему. Приходь просто, не думаю, що Оля образиться.
– В кафе? Де всі на мене будуть дивитися і перешіптуватись, намагаючись дізнатися, що я подарувала? Ну вже ні! Так соромитися це не для мене, краще взагалі нікуди не йти, – запротестувала Ніна Борисівна.
– Роби, як хочеш, – байдуже відповів Андрій, що трохи спантеличило матір, якій дуже хотілося, щоб син її вмовляв.
Декілька днів подумавши, жінка вирішила, що просто не піти на день народження невістки це не вихід.
Незважаючи на те, що вона говорила Андрію про те, що не хоче йти, Оля все одно надіслала їй повідомлення з адресою кафе.
Одягнувшись, Ніна Борисівна викликала таксі і вирушила на святкування дня народження невістки.
Вона приїхала на той час, коли в кафе вже практично зібралися всі запрошені гості.
З модною зачіскою та в молодіжній сукні п’ятдесяти шести річна Ніна Борисівна пройшла до зали, чим відразу звернула на себе загальну увагу.
Андрій, побачивши матір, помахав їй рукою і з радісною усмішкою кинувся назустріч.
– Я вже думав, що ти не приїдеш, – чоловік обнявся з Ніною Борисівною.
– Передумала. Знайшла, що подарувати, – жінка хитро підморгнула синові.
– Можна було б і з порожніми руками. Ми тобі завжди раді, – Андрій проводив матір за стіл.
Через десять хвилин, коли гості нарешті розсілися по місцях, тамада почав вести вечір.
Спершу були конкурси, танці, а потім весела жінка закликала гостей вручати іменинниці подарунки.
Першим привітав дружину Андрій, потім – її батьки, наступною стала Ніна Борисівна.
Вона привітала невістку загальними фразами і з задоволеною усмішкою простягла їй конверт.
Оля вирішила, що свекруха вирішила подарувати гроші, тому миттю, заради пристойності, зазирнула в нього і заціпеніла.
Усередині були зовсім не гроші, а листок із зошита. Іменинниця зніяковіла і ковзнула по написаному поглядом.
Те, що вона прочитала, ще більше здивувало її. Як на зло тамада вирішила поцікавитися, що подарувала Олі улюблена свекруха.
– Гроші? – голосно спитала у мікрофон весела жінка.
Іменинниці не залишалося нічого, як видавити з себе посмішку і підтакнути.
Говорити правду Олі не хотілося. Вона не знала, кого більше осоромить озвучкою подарунка від свекрухи: себе чи її.
Ніна Борисівна закінчила свою промову і з важливим виглядом присіла на стілець. Мимоволі жінка глянула на невістку і, побачивши її розгублений погляд, зрозуміла, що витівка спрацювала.
Після того, як мати вручила подарунок Олі, Андрій зауважив, що дружина посміхається через силу.
Йому стало цікаво, що такого могла подарувати Ніна Борисівна, що вона засумувала.
Коли закінчилося вручення подарунків, Андрій тишком-нишком відкликав дружину вбік.
– Що трапилося? – тихо спитав чоловік. – Що такого подарувала мама, що ти змінилася на обличчі?
Оля мовчки простягла чоловікові конверт. Озвучувати самій усе, що вона прочитала, жінка не хотіла.
Андрій відкрив конверт і витяг звідти подвійний листок із зошит. Чоловік не одразу зрозумів, що за список на ньому вказано.
На аркуші було понад двадцять п’ять цифр. Навпроти кожної – послуга та рахунок за неї.
– Електрика за п’ять місяців – півтори тисячі, вода – дві тисячі, – напівголосно прочитав Андрій. – Що це таке взагалі? – додав він і запитливо глянув на дружину.
– Дочитай до кінця, – похмурим тоном промовила Оля.
Чоловік побіжно оглянув листок і, перевернувши його, несподівано змінився в обличчі.
– Серйозно? Мама перерахувала тут усі свої витрати на нас, коли ми жили п’ять місяців у її квартирі? Це і є її подарунок на твій день народження? – невдоволено засміявся чоловік. – Та вже краще б вона взагалі не приходила, ніж прийшла з таким рахунком. Навіть якось неприємно. У мене з’явилася вина за те, що ми обібрали бідну жінку.
– Тепер ти розумієш, чому я так засмутилася? – похмуро запитала жінка.
Андрій у відповідь задумливо кивнув і з конвертом у руках повернувся до зали. Йому не терпілося поговорити на цю тему з матір’ю.
Помітивши її біля однієї з колон зали зі сватом, чоловік покликав Ніну Борисівну.
Жінка, посміхаючись, поспішила до коханого сина, проте щойно вона помітила в руках Андрія конверт, відразу змінилася в обличчі.
– Поясниш? – холодно спитав чоловік. – Що це за рахунок? Якщо ти хотіла пред’явити його нам, то могла б це зробити не день народження. Це схоже на якийсь докір…
– Я просто хотіла нагадати, що й так вам допомагала свого часу, тож сьогодні прийшла без подарунка. Не знаю, що ви там собі придумали, але я не з докором піднесла Олі цей конверт, – з досадою промовила Ніна Борисівна.
– Я повірив би тобі, якби не одне але… Ти реально щоразу записувала, коли допомагала нам? Думала, що якось знадобиться? Так ось, я тебе вітаю, твій список тобі у пригоді став! – невдоволено процідив Андрій. – Вибач, що ми не можемо відповісти тобі тим самим. Напевно, нам також треба було записувати всі дні, коли ми тобі допомагали. Повірити не можу в те, що ти записувала…
Чоловіка більше образив не той факт, що мати подарувала його дружині конверт із списком, а те, що вона, дійсно, рахувала кожну копійку, якою допомагала подружжю.
Залишок вечора Ніна Борисівна просиділа з засмученим обличчям. Зрідка вона важко зітхала, намагаючись у такий спосіб привернути до себе увагу.
Проте гості вдавали, ніби нічого не помічають. Нікому не хотілося вислуховувати скарги інших людей.
Близько двох днів Ніна Борисівна не нагадувала про себе синові та невістці, але потім таки не витримала.
Вона зателефонувала Андрію і повідомила, що хоче заглянути до них у гості. За голосом сина жінка зрозуміла, що чоловік не дуже радий цій звістці.
Щоб знову не посваритися, Ніна Борисівна вдала, що не помітила невдоволення в його голосі.
У квартирі сина вона опинилася за півгодини з букетом квітів у руках. Виновато опустивши голову, жінка простягла їх Олі.
– Вибач, я не хотіла нікого з вас образити, – понуро промовила Ніна Борисівна. – Якось так сталося. Нерозумно, звичайно, вийшло.
Невістка прийняла від неї букет квітів і, зворушившись, обійняла схвильовану свекруху.
Між рідними людьми знову запанував попередній мир. Однак і Оля, і Андрій запам’ятали цей момент і те, що іноді навіть найближчі люди можуть викинути такі «номери», від яких волосся може стати дибки.