Ірина чепурилася перед дзеркалом, збираючись на роботу. Нещодавно у них з’явився новий колега, з яким у неї дуже швидко виникла симпатія. Як то кажуть, пробігла іскра.
Дівчині було 25 років, але виглядала вона значно молодшою, а також мала маленького сина, якого виховувала самостійно. Чоловік покинув її два роки тому й жодної участі в житті дитини не брав. Увесь цей час вона не мала стосунків, та й ніколи було з малою дитиною, але Богданчик трохи підріс і на шляху якраз зустрілася достойна людина.
Молоді люди тільки-тільки почали зустрічатися й багато чого один про одного ще не знали. Ірина ніколи не соромилася того, що має сина, але наслухалася вдосталь історій, коли новий обранець мами не полагодив з її дитиною, тому трохи хвилювалася, очікуючи слушного моменту, щоб розповісти про Богдана.
– Ти маєш сина? — Андрій не приховував свого здивування. — Повірити не можу! Ти так молодо виглядаєш, років на 20, не більше!
– Так… У 20 я його, якраз, і народила. — Ірина зітхнула, відчуваючи полегшення, адже тепер у неї немає таємниць від Андрія.
Чоловік був дуже розгублений. Він сказав Ірині щось накшталт “як це круто — мати сина”, тому що не знав, як на це реагувати, але в душі засмутився. Він був ще дуже молодий, на його думку, щоб ставати батьком, тим паче, для чужої дитини, тому тепер засумнівався, чи варто взагалі продовжувати ці стосунки. Якби не величезна симпатія, одразу б припинив спілкування з Іриною, але зрозумів, що закохався й відмовлятися від неї не хоче.
– Ну й потрапив же ти в історію, друже! — Сказав йому співчутливо найкращий друг. — Я б, наприклад, із чужою дитиною жити не зміг… Що робитимеш?
– Звідки я знаю, що робити… — зітхнув Андрій. — Але Іра — така чудова дівчина, я не хочу її втратити… Чому, ну чому вона має дитину?.. — Чоловік був геть без настрою.
Поміркувавши, Андрій вирішив, що має принаймні познайомитися з малим. А раптом вони знайдуть спільну мову?
У визначений день Ірина з Богданом чекали на Андрія в парку. Дівчина попередила сина, що до них зараз прийде мамин хороший друг, який дуже хоче познайомитися з її синочком.
Андрій дуже хвилювався. Він купив для Богдана машинку й намагався бути привітним. Хлопчик покликав нового знайомого грати в м’яча, і вони всі втрьох, як справжня родина, чудово провели час. Ірині здалося, що контакт між хлопцями встановлено, і дуже раділа, що все відбувається так легко. У Андрія також промайнула думка, що не так уже й важко спілкуватися з дитиною, головне — знайти до неї підхід.
Але радіти, насправді, було рано.
Молоді люди прозустрічалися ще три місяці й вирішили, що досить — їм треба жити разом. З одруженням поки не поспішали, хотіли подивитися, чи зможуть притертися характерами.
Перший тиждень все було просто ідеально: Ірина встигала приділити час обом своїм чоловікам, так щоб ніхто з них не образився, а Андрій після роботи грався з Богданом.
Хлопчик поводився дуже добре, адже трохи соромився незнайомої людини, а Андрій вирішив, що дитина — тиха й спокійна й зовсім йому не заважає.
Але через тиждень ситуація змінилася. Богдан уже трохи звик до Андрія й зрозумів, що чоловік тепер постійно буде жити з ними, тож перестав стримуватися й розслабився. У Андрія також пройшла перша ейфорія та бажання гратися, адже він зрозумів, що бути батьком тиждень і бути ним постійно — дві величезні різниці. Після роботи йому хотілося побути в тиші, подивитися телевізор або просто полежати чи поспати. Богдан же не міг дочекатися нового “друга”, щоб погратися та пострибати коло нього. Хлопчик страшенно радів, коли Андрій повертався з роботи, біг його зустрічати в коридор, стрибав на руки, пищав і голосно сміявся. У цілому, це була звичайна поведінка маленької непосидючої дитини, але для чоловіка, який до цього не звик, це стало просто якимось жахом.
Ірині було дуже важко балансувати в такій ситуації. З одного боку, вона не хотіла відбирати в сина дитинство, не дозволяючи йому стрибати й галасувати, а також змушуючи ділити маму з якимось чоловіком. А з іншого — їй так хотілося побути з коханим наодинці хоча б один день у тиждень, у спокої й тиші, і приділити час тільки йому, не відволікаючись ні на що.
У такому напруженому ритмі вони прожили перший місяць.
Ірина бачила, що Андрієві все важче й важче стримувати своє невдоволення:
– Любий, — мовила вона лагідно, — я знаю, що тобі дуже нелегко звикнути до малої дитини. Я іноді й сама втомлююся від того, як він галасує. — Жінка намагалася посміхнутися. — Але ж він дитина… Почекай трохи, він підросте й не буде так поводитися.
Андрій розумів усе це, але також усвідомлював, що хлопчик-то підросте, але й він, Андрій, також стане старшим, а молодість пройде. І пройде з ким, з цим галасливим малим, який відбирає в нього кохану жінку?
Молоді прожили разом ще кілька місяців. Андрій приходив з роботи все пізніше, щоб якомога менше часу провести з хлопцем, намагався піти чи до друзів, чи просто в бар, щоб посидіти в тиші. Ірина це все розуміла й дуже хвилювалася, адже любила й сина, й чоловіка.
Хлопчик був дійсно дуже активний і непосидючий. На вихідних він не давав Андрієві виспатися і вже о 7 ранку стрибав на ліжку… Не раз псував якісь речі чоловіка, ненавмисно, звісно ж, але той дуже дратувався…
Останньою для Андрія краплею стало те, що одного разу малий пив сік і ненароком впустив чашку… Увесь її вміст вилився на звітну документацію, яку чоловік підготував на завтра для начальника, а роздрукувати новий варіант пізно ввечері не було можливості…
Звичайно, що рідний батько б це пережив, тим паче, що дитина зробила це ненавмисно, а ще б він поклав свої цінні речі якомога далі від малечі, але ж Андрій не мав такого досвіду та залишив папери на видному місці…
Після цього випадку Андрій остаточно усвідомив, що далі так продовжуватися не може. Він розумів, що псує життя не тільки собі, а й Ірині, яка постійно розривається на двох людей, і хлопцеві, який прив’язується до нього з кожним днем усе більше…
Вони розійшлися тихо й мирно, без скандалів. Обоє любили один одного, але зрозуміли, що нічого не складеться. Вірніше, це зрозумів тільки Андрій, у якого не вистачило сили для боротьби, Ірина ж була впевнена, що з часом би все вийшло…