Запланована поїздка до Парижа двох подруг стояла під сумнівом.
– Віро, так не можна. Ти не можеш відмовитись від нашої поїздки саме зараз. Ми про це так мріяли.
– Уляно, я знаю. Але зрозумій, якщо я зараз все кину ось так, я втрачу набагато більше. І де потім знайти таке місце?! А поїздку я не відміняю. Просто трішечки змінюю дату.
– Ага, трішечки. На скільки?!
– Ну, Париж будь-якої пори року красивий.
– Знаєш, я всеодно поїду. Квитки ми вже купили. Готель заброньовано, – майже розчарованим голосом говорила Уляна.
– А візьми з собою мого брата… він в Європі часто. Тобі легше буде.
– Ти з глузду з’їхала. А в готелі я також з ним маю в одному номері бути?! – Уляна вже починала сердитись.
– Нічого б не сталося, ти знаєш його з дитинства.
– Одна справ, дітьми в бабусі на горищі ночувати, а зовсім інша – Париж. Я хочу, щоб по справжньому – КОХАААНННЯ…. – протягнула Уляна. Або ж, в крайньому разі з тобою – архітектуру та магазини побачити.
– Вибач, я справді пас….
Уляна не любила здаватися. Зібрала до кінця валізу. Й вирушила до аеропорту.
– Нічого, вона й сама зможе отримати насолоду від подорожі. Не маленька вже…
Сидівши в літаку, з голови не виходили слова подруги про її брата Віктора. Адже він давно їй не байдужий. Але ж признатися в цьому вона аж ніяк би не змогла. Навіть найкращій подрузі.
Париж зустрів Уляну весняною, але водночас духм’яною прохолодою.
Вона так давно мріяла відвідати це місто. Відчути і побачити на власні очі всю красу архітектури, неймовірних пейзажів річки Сени, посмакувати відомими на увесь світ смаколиками, та влаштувати пікнік на Марсових полях у самому підніжжі її величності стальної Ейфелевоі вежі.
Таксі досить швидко привезло Улянку до вказаного готелю.
Знайшовши рецепцію, Дівчина назвала своє імя. І яким було її здивування, коли їй повідомили, що в номері на неї вже чекають.
– Тобто, на мене чекають?!
Ще раз перепитавши, Уляна отримала ствердну відповідь.
– Хм, невже Віра змогла вирватися. От сюрприз мені влаштувала, – розмірковувала, поспішаючи до свого номеру, збентежена дівчина.
Зайшовши в номер, здивуванню дівчини не було меж…
– Вікторе!!! ??? Ти що тут робиш?! І як? Тобто, як ти тут?! І як зміг бути швидше за мене?!
– Ну, перше – і я радий Тебе бачити. А друге – це був мій секретний план, я хотів нарешті сказати Тобі, що ти небайдужа мені вже давно. І я не знав, як зізнатися Тобі в цьому.
– Я?! Небайдужа тобі?!
Віктор підійшов до Уляни, обійняв і ніжно поцілував.
Це була неймовірна подорож. Як і мріяла молода дівчина.
Незабутній час! Вперше Уляна відчула смак справжнього кохання. Відчула, як це – бути коханою …
Звичайно, що додому вони поверталися разом.
Мов на крилах, Уляна поспішала на зустріч до подруги, бо хотіла якнайшвидше поділитися останніми новинами. Адже, судячи з останніх подій, вже скоро вона доя неї буде не лише подругою, а й членом їхньої сім’ї.
– Я нічого не розумію?! Ти і Віктор?! – Не заспокоювалася з питаннями Віра.
Уляна, аж збентежилася не так від запитань, як від сумнівного тону.
– А чому ні?! Я не говорила ніколи Тобі, але мені він давно подобався. Виявляється, я йому також. Вже не знаю, яким чином він вивідав у тебе всю інформацію про нашу подорож
– Це було не складно, – перебила Віра. – я йому завжди розповідаю свої плани. Його думка важлива для мене з будь-якого приводу.
– Я не можу зрозуміти, ти не рада?!
– Я не знаю, що сказати, адже ще сьогодні бачила його дівчину. Тобто, колишню…. Сама вже не знаю. І мені… здалося, що вони й досі разом…. Уляно, я не могла б не сказати тобі про це…
– Тобто, разом????
– Слухай, я вже нічого не розумію … але краще все перевірити. Щоб потім не було прикро.
Але Уляна вже не почула чітко останньої фрази. Сказавши перше, що спало їй на думку, вона швидко зібралася й пішла додому.
Віктор не міг додзвонитися до дівчини ані того ж дня, ані кілька днів поспіль.
І не розумів, чому вона ігнорує його дзвінки. Адже, здавалося, все було так добре. І в нього були серйозні плани щодо їхніх стосунків. Правда, його колишня набридала останнім часом, та розносила плітки, що вони разом. Навіть сестрі наговорила…
– Стоп… сестра, – плутався в роздумах хлопець. – Вона точно щось має знати.
Переказавши коротко їхню останню зустріч, Віктор зрозумів чітко в чому справа. Діяти потрібно було негайно.
Та без допомоги Віри, у цій ситуації, йому не обійтися.
– Уляно, привіт. Ти зовсім зникла після нашої зустрічі.
– Справ багато, – холодним тоном відповіла дівчина.
– В мене ідея, якщо мені не вдалося поїхати разом з Тобою до Парижу, запрошую Тебе сьогодні увечері в інший Париж. Місцевий
– Це як?! – не зрозуміла Уляна. Хоча при одному спогаді про поїздку їй ставало важко.
– В нас відкрився новий ресторан з французькою кухнею. «Париж» називається.
– Як банально.
– Ти що?! Людям подобається. То що?!
– А давай. Життя продовжується, – сильний характер дівчини нагадав про себе.
– Чудово. О восьмій. Адресу зараз Тобі відправлю повідомленням.
Увесь день Уляні щось не давало спокою. Наче мало статися щось неймовірне з нею. Хоча, останні події її зовсім похитнули з колії. Вона вже будувала плани на майбутнє з Віктором. Мріяла про їхню сім’ю. А він повівся з нею, наче останній негідник.
Вона й досі не оговталася.
Одягнувши одну з кращих суконь, Уляна залишилася задоволена собою. І вирішила, будь що, а вона заслуговує на те, щоб стати щасливою
Прийшовши вчасно, Уляна не побачила подруги.
Та на рецепції їй повідомили, що за зарезервованим столиком на неї вже очікують
– Дежавю якесь, – плутались думки.
Вже здалеку вона помітила постать Віктора. Який стояв з великим букетом троянд, та збирався освідчитись дівчині…