Максим вже років п’ять жив окремо від батьків і не любив до них їздити.
Батьків своїх він, звісно, любив, але їздити не любив.
І все через те, що вони піднімали в розмові такі теми, на які йому зовсім не хотілося говорити.
Але іноді, на великі свята, їздити звичайно ж доводилося.
Ось і в той день Максим стояв перед квартирою батьків. Адже саме сьогодні було 7 січня і його запросили на святкову вечерю.
-Максиме, як чудово, що ти прийшов! – проворкувала мати, а батько міцно потиснув руку.
Максим озирнувся – нікого крім батьків немає! Він полегшено видихнув.
Минулого разу мати запросила доньку якоїсь своєї подруги, а позаминулого доньку якогось колеги його батька.
Вечеря пройшла в теплій та невимушеній обстановці. Максим навіть розслабився, але як виявилося, даремно.
Батьки цього разу вибрали іншу тактику – вони вирішили провести профілактичну бесіду.
-Максимчику, – почала мати. – Тобі через рік буде вже 29 років. Навіть не віриться. Я пам’ятаю, як ми принесли тебе з пологового будинку зовсім крихіткою і мені здається, що це було тільки вчора.
А зараз дивлюся на тебе і розумію, що минуло вже 29 років!
-Так, час летить, – підтакнув батько.
Максим зрозумів, що почалася власне та розмова, заради якої його й запросили.
-Максиме, ти коли маєш намір одружитися? – ось так одразу запитала мати.
Максим посміхнувся:
-Мамо, тату… Ви ж знаєте, я закоханий в Оленку. Ще зі школи. А вона одружена. Ось коли вона розлучиться, то одразу запропоную їй руку і серце.
-А якщо вона не розлучиться? – запитала мати. – Що тоді?
-Взагалі, якщо пам’ять мені не зраджує, то вона вже розлучалася, з першим чоловіком, – пригадав батько. –
І чомусь вийшла заміж за іншого, а не за тебе.
-Ми не молодшаємо, синку, – продовжила мати. – Ще трохи і ми не зможемо допомогти тобі з вихованням онуків. А знаєш, нам хотілося б і їх дочекатися і не лише їх побачити, а й активно взяти участь у їхньому житті.
-Так.., – мрійливо сказав батько. – Я б їм будиночок побудував на дереві і курінь і навчив би годівниці для птахів робити і… Загалом багато чого.
-Синку, ти озирнувся б навколо себе. Може все-таки окрім Олени тобі ще якась дівчина сподобається.
Максим відкрив рота, щоб сказати, що крім Оленки йому ніхто не потрібен і що вона найкраща, що чоловік взагалі-то може стати батьком у 40 і в 50 і навіть у 60, а може навіть і в 70, якщо захоче, але потім закрив. І несподівано для себе пробурчав:
-Побачимо…
Мама з татом переглянулись. І Максиму здалося, що в їхніх очах зʼявилася надія.
Максим сидів перед чашкою з чаєм мабуть хвилин 30.
У його голові все звучало і звучало мамине питання:
-А якщо вона не розлучиться?
Справді, а що, якщо Оленка не розлучиться. У неї це вже другий шлюб. Має вже двох дітей. І так, вона іноді дзвонить йому і вони ходять в кафе і говорять, говорять, говорять.
-Максиме, ну погодься, вона просто не відпускає тебе. Ти просто не хочеш це прийняти, – сказав голос у його голові.
-Це не так! – одразу заволав другий голос у відповідь.
-Так, так, – це знову перший.
А другий одразу якось притих і замовк.
Так він був згоден, що вона його використовує. Максим закоханий у неї з 7 класу, вони дружили, потім зустрічалися в 11-му.
Ну як зустрічалися… Ходили за ручку й іноді цілувалися, планували одружитися.
І що? Ну Оленка заміж вийшла. Майже одразу як закінчила школу, бо була вагітна і не від Максима.
Потім розлучилася і знову вони були разом і знову збиралися одружитися і знову вона вийшла заміж і знову не за Максима.
-Якщо я розумію, що Оленка мене використовує, то навіщо ж я прикриваюся? – запитав Максим сам себе.
На це запитання у нього не було відповіді. Тому він і сидів перед чашкою чаю і думав.
Він ганяв і ганяв у голові питання: навіщо йому Оленка? А потім підвівся і визирнув у вікно – там йшов сніг.
Ну треба ж! Весь день світило сонце, а тепер нате вам – сніг.
Знову засипе усю машину та очищай її вранці.
І крізь цей потік думок про машину і погоду, раптом до нього прийшло усвідомлення Оленки: виявляється він прикривається Оленкою тому що боїться!
Він, навколо якого постійно в’ються дівчата, він боїться, що підпустить до себе дівчину, яка найбільше сподобалася, вони вирішать одружитися, а в результаті вона його кине і вийде за іншого.
Виявляється, він боїться бути відкинутим. І йому простіше прикритися Оленкою і сказати, що він чекає на неї.
Максим повернувся до столу і швидко випив чай.
-Так, Максиме Павловичу, – сказав він сам собі. – Пора б вам, почати шукати своє кохання.
Йшов час. А він так і не міг зрозуміти, як знайти свою половинку. Дівчат довкола нього було багато.
Здавалося бери та вибирай будь-яку! Але жодної з них він не бачив у якості своєї дружини.
-Та що ти переживаєш, почни хоч з одного зустрічатися, а там розберешся, – радив йому його друг, Андрій.
-Ну не знаю… Це звичайно безглуздо, але мені здавалося, що в голові повинне щось клацнути і прийти усвідомлення – це моє. Принаймні з Оленкою в мене було так, – відповів Максим.
-Максиме… Я думаю, що треба з усіма поспілкуватися. Іноді дівчина розкривається під час спілкування. А Оленка… Ну що Оленка? Нічого ж у тебе з нею і не було, хоча, як ти кажеш, клацання було.
Максим задумався: напевно Андрій мав рацію.
-А взагалі приходь у суботу до мене, на вечірку. Там буде Настя. Дуже симпатична дівчина. Я тебе з нею познайомлю, може, що у вас і вийде.
-Ну що ж… Настя, так Настя, – подумав Максим.
А суботу він, звичайно ж, прийшов до Андрія.
Там уже було багато людей. Сам господар був зайнятий і сказав Максиму самому знайомитись з усіма.
Він пройшовся квартирою і перезнайомився з усіма, з ким тільки можна.
-Максим, – представився він, побачивши симпатичну дівчину, яка стояла на балконі.
-Настя, – сказала вона.
Максим оглянув її прискіпливим поглядом і йому все сподобалося.
-Ну що, Максиме Павловичу, вперед, – сказав він сам собі.
І Максим приєднався до неї і весь вечір не відходив від неї ні на крок.
В принципі, дівчина йому сподобалася, вона розповіла про те, що у неї були рибки, пара хом’ячків, собака, і зараз є кішка.
Проти кішки він нічого не мав: ну, є і є. Він теж сказав, що любить тварин. І думав, що вони почнуть обговорювати якусь іншу тему, але ні.
Весь вечір вони тільки й робили, що говорили про те, як це чудово, коли в тебе є домашній улюбленець і як чудово доглядати за ним.
-Настя твоя в цирку працює, чи ветеринаром? – запитав Максим свого друга, коли Настя відлучилася трохи, а Андрій проходив повз.
-Та не знаю я, – відповів він і одразу помчав кудись.
Максим зітхнув. Настя повернулася на своє місце. А він зрозумів, що дуже втомився і що він має величезне бажання втекти з цієї вечірки: ці історії про тварин його справді втомили.
Настя відкрила рота і знову почала розповідати про рибки, чи про щось таке.
-Настя, – зупинив її Максим. – Сонце моє. Я звичайно розумію, що ти дуже любиш тварин, але я вже втомився говорити про них. Давай змінимо тему.
-Я думала, що це ти дуже любиш тварин, – спантеличено сказала Настя.
-Я?! З чого це?
Її відповідь просто вразила його:
-Ну ти ж ветеринар.
І тут Максим почав сміятися.
-А що такого я сказала? – ще трохи і Настя була готова образитися.
-Я – програміст, – крізь сміх сказав Максим. – А ти ким працюєш?
-У бухгалтерії, – відповіла Настя і теж почала сміятися.
Настя виявилася компанійським дівчиськом, але як свою дівчину, Максим її не бачив.
Потім він озирнувся на всі боки, як радили батьки, і поспілкувався з усіма вільними дівчатами зі своєї роботи.
Вони всі були добрими, але на жодній з них він не був готовий одружитися.
Потім став дивитися навколо себе на вулиці і навіть намагався знайомитися, але одразу зрозумів, що часто зовнішність і внутрішній світ не збігаються.
-Ну що, Максиме, давай тебе ще з кимось познайомлю, – запропонував Андрій.
-Ну вже ні, – парирував він. – А то скажеш ще, що я дресирувальником працюю, чи ще кимось.
-Так це випадково вийшло, – виправдовувався Андрій.
-Та гаразд, – примирливо сказав Максим.
-А може тобі на сайті знайомств пошукати? – запропонував Андрій.
Максим знизав плечима, але варіант знайомства через сайт узяв собі на замітку.
Дивно, але здається, Максим закохався. Але як можна закохатися в людину, яку жодного разу не бачив? І все-таки це сталося.
-Що ти такий сонний? Знову з нею листувався? – поцікавився у нього Андрій.
Максим розплився в посмішці.
-Так, а що?
-А що ти смієшся? На роботі на тебе косо поглядають. Треба вирішувати якось це питання, бо візьмуть і звільнять.
-А як вирішувати? Я тут, а вона за 2000 км.
-Як як? Взяти відпустку на тиждень та летіти до неї. Зустрітися, поспілкуватися, та й визначитися твоя це людина чи ні.
-А Андрій має рацію, – подумав Максим. – Що тягти? Треба їхати.
І я недовго думаючи, він домовився про невелику відпустку та купив квиток на літак на завтра.
Вони сиділи з Веронікою у кафе.
-Розумієш, я просто захотіла трохи пофліртувати, отримати увагу від чоловіків, підвищити самооцінку. Пробач. Я не думала, що ти візьмеш і приїдеш.
-Ну ми ж збиралися зустрітися.
Вероніка похитала головою:
-Так це були лише слова. Ми могли б просто писати один одному приємні повідомлення і так ніколи не зустрітися.
-Я зрозумів. Мабуть, я піду.
І він повернувся до готелю.
-Ну що, Максиме Павловичу, ось ти і обламався. Ти боявся, що таке може статися і це, звичайно ж, сталося, – сказав він сам собі.
Максим примчав до дівчини, а виявилося, що вона одружена і в неї двоє дітей: ну прямо, як в Оленки. І головне, розлучатися із чоловіком вона не планувала. Як, втім, і Оленка.
А потім Максим подумав, що добре, що так сталося. І що тепер він не боятиметься “обломів”, адже він живий і здоровий і отримав лише досвід.
-А давай, Максиме Павловичу, погуляємо завтра містом і післязавтра теж. Може сходимо в театр чи на концерт? – запитав він сам себе і вирішив, що думка чудова.
А потім став дивитися квитки назад і їхня ціна йому не дуже сподобалася.
-А може поїздом? – виникла думка.
І він швидко купив практично останній квиток на нижню полицю в купе на поїзд, який виїжджав до його міста через 2 дні. З нижньою полицею йому пощастило – мабуть, хтось відмовився від поїздки і ось він став її щасливим володарем.
-І чому я заздалегідь не подивився як можна дістатися до вокзалу? – сварив він сам себе, бо розумів, що спізнюється.
Він зітхнув.
-Ну гаразд, спізнюся, то спізнюся. Це також досвід.
Але йому пощастило. Він прибіг до поїзда майже в останню хвилину і навіть встиг добігти до свого вагона і сісти в нього.
Він зайшов у своє купе, привітався з усіма і вмостився на своє місце.
Але найцікавіше, що він був не єдиний, хто запізнився.
Він тільки встиг відпочити, як після нього в купе увійшла ще дівчина.
Він глянув на неї і раптом у його голові пролунало клацання: це вона.
Ну а далі все було як у кіно.
-Максим, – представився він.
-Світлана, – сказала вона.
Виявилося, що її полиця верхня, і він помінявся з нею місцями. І це все. Чомусь він не міг знайти жодної теми для розмови і просто заліз на свою полицю, мовчав і сварив себе за свою поведінку.
-А ви коли виходите? – запитали Світлану решта сусідів.
-Я їду до кінця, – відповіла вона і Максим зрадів: запропоную їй донести речі, а там і телефон візьму, – подумав він.
Тому він розслабився і заснув.
Прокинувся Максим від поштовху, та ще й на підлозі.
-Що таке, – тільки й зміг сказати він.
Він спробував підвестися і побачив, що Світлана теж підвелася і тримається за голову.
-Потяг дуже різко загальмував, – пояснила вона.
-А я мабуть теж.
-У вас все гаразд? – запитала вона знову.
-Не знаю. Рука.
Світлана встала і вони разом із нею вийшли у тамбур.
А на його станції вони зійшли разом і після цього більше не розлучалися.