-Ой, Павлику, а що ж ти так рано прийшов з роботи? – розгублено запитала Лариса і перейшла на шепіт. – Тільки не сварися, у нас Катя, вона на секунду зайшла, ну правда.
Павло насупився, роззувся і зайшов у кімнату.
Лариса за ним:
-Павлику, ну у неї там мама помитися прийшла, вона з нею часто свариться, тому Катя у нас на кухні перечікує, щоб з нею не сваритися, зрозумій її!
-А зі мною вона не свариться? – невдоволено запитав Павло. – Давай відправляй її, я їсти хочу. Сподіваюся, що вона дала тобі можливість вечерю приготувати, чи сиділа там, біля тебе і надокучала?
-Та все нормально, вона мене не відволікала! – защебетала Лариса, і постаралася розвеселити чоловіка. – До речі, на вечерю твоя улюблена смажена ковбаска з пюре та солоним огірком.
-Зрозуміло, значить відволікала, раз ти все поспіхом зробила! – буркнув Павло.
-Ну коханий, не ображайся! Ну любий мій, не бурчи.
-Та давай вже на кухню, відправляй сусідку додому!
Лариса зайшла на кухню і винувато подивилася на подругу – мовляв, вибач, ти сама все розумієш. Катя знизала плечима, важко зітхнула і сказала:
-Гаразд, піду маму послухаю про те, яка я лінива, яка нечупара та інше. Та я не ображаюся, все розумію, але чому він мене так не любить? Я нічого поганого не зробила.
Лариса провела Катю до дверей, але в коридорі вона зустрілася поглядом з Павлом і гордо сказала йому:
-Привіт сусіде, будь здоровий!
-І тобі того ж! – недобре посміхнувся Павло.
-От же ж, ну Катька, наче розумна жінка, навіщо ж вона сама все тільки посилює! Адже могла ж промовчати, знає ж, що Павлик, м’яко кажучи, не радий її візиту, – подумала Лариса.
Павло переодягнувся в халат і мовчки сів вечеряти. Поруч влаштувався шестирічний синочок Іванко. Обоє наминали своє картопляне пюре з ковбаскою та солоним огірком.
-Павлику, ну чому ти так Катю не любиш? Вона нещасна жінка, розлучення мала, розміняла квартиру з чоловіком, живе одна, дітей у неї немає і не може бути, кому вона така потрібна! Мати її весь час сварить, нікого в неї немає. Ще року не минуло, як вона наша сусідка, а ти з нею вже отакі стосунки затіяв.
-Я тобі вже казав, бісить мене ця вертихвістка. Дітей немає – отже, явно в молодості гуляла! З чоловіком розлучилася – значить, явно гуляла, а чоловікові це набридло! А те, що треться біля тебе, так мене це дратує! Доведе ще тебе ця одиначка! Я на роботу піду, а ти до неї, і ще пару мужиків запросіть на загальні веселощі!
-Та ти що, Павлику! – здивувалася Лариса. – Я ж з роботи одразу в садок за Іванком та додому, коли мені з нею гуляти? І чого, у мене ти є!
-Та не називай ти мене “Павлик”! – крикнув Павло і з жбурнув вилку на тарілку з недоїденою ковбасою. – Я що тобі пацан?
Павло вийшов із кухні, голосно гримнувши дверима. Лариса здригнулася і подивилася на Іванка. Той з незворушним виглядом доїдав огірок.
-А мені теж не подобається тітка Катя, – сказав Іванко.
-Чому? – запитала Лариса.
-Ходять тут різні, ходять, – наслідуючи бабусю, відповів син.
-Гаразд, треба якось скоротити візити Каті, чи запрошувати її у гості, будучи впевненою на 100 відсотків, що чоловік на роботі, – подумала Лариса.
-До самої сусідки вона не дуже любила заходити – Катька справді була неохайною, неприємно було бачити пилюку навколо і розкидані речі, адже Лариса сама була чистюлею.
Та й Іванка одного не залишити.
Але з Катькою у них справді були секрети. Наприклад, Лариса їй залишила дублікат свого ключа від квартири, в буквальному сенсі – про всяк випадок, ну мало що з квартирою, завжди потрібно тримати ключі у сусідів.
Якби дізнався про це Павло, то була б грандіозна сварка.
Ну а сама Катя їй розповідала, що іноді заходить до неї мужичок, одружений, але нещасний у своїй сім’ї, дружину хоч і не любить він, але троє дітей, як він їх залишить? Ось таке нещасливе кохання! Лариса її дуже шкодувала.
Катя до Лариси все одно заходила, Ларисі були цікаві розповіді сусідки про її роман, набагато цікавіше, ніж усі ці серіали по телевізору.
У такі вечори жінки з Іванка брали слово, що він нічого не розповість батькові про візити тітки Каті, і він, як справжній чоловік, їх давав.
Якось, під час вечері, Лариса зняла з плеча чоловіка довге біле волосся, що явно належить Каті. Воно налипло на хатній халат чоловіка. Павло різко скочив з м’якого кухонного куточка:
-Фу, що це? – закричав Павло. – Це явно Катькин! Вона була тут сьогодні?
О Боже! М’який кухонний куточок оббитий мікровелюром, це справжній пилозбірник! І як чистюля Лариска цей момент упустила і не протерла оббивку? Треба було зізнаватись.
-Та й що? – відчайдушно відповіла Лариса і на очах її виступили сльози. – Ну це моя єдина подруга, чи можу я з нею побалакати? Та не зраджую я тобі, жодних мужиків ми не водимо, вона при Іванку до мене заходить, а я до неї не бігаю!
-Так, я пішов у нічну зміну, – сердито сказав Павло. – Ніч важка буде, працювати доведеться багато, ляжу спати, з роботи мені не дзвонити, будити я забороняю.
Вранці Лариса відвела Іванка в садок, приїхала на роботу і обімліла: телефон і ключі вона забула вдома. А у телефоні всі номери клієнтів, яких треба обдзвонювати!
Чоловік спить, але Катя вдома, а має запасні ключі. Лариса повернулася і подзвонила Каті у двері. Та відчинила двері, залишивши тільки вузьку щілину.
-Ларисо, ой у мене тут мужчина в гостях!
-Та я не заважатиму, дай мені тільки ключі, – відповіла Лариса і глянула на підлогу в коридорі через вузьку щілину.
О Боже, там були домашні капці Павла! Лариса відчинила двері, посунула Катю і зайшла до кімнати. Павло стояв, намагаючись поспішно надіти свій халат.
-Ах, отак ви сваритеся, значить! – сказала Лариса. – прикривали цим свій роман. Яка ж я була нерозумна! Значить, Катрусю, це і є той мужик, у якого дружина така сяка? Значить, Павлику, біле волосся, що прилипло до твого халата це «Фу!». Ну що ж, любові вам безмежної!
Після цієї сцени чоловік довго вибачався, але Лариса виставила його речі на вулицю.
-Щоб на очі мені не потрапляла – сказала вона сусідці, і та так і намагалася робити.
З того часу минуло три роки. З сусідкою Лариса не спілкується, з Павлом вона розлучилася і іноді дає йому бачитися з Іванком.
Павло живе один, і чи зустрічаються вони з Катькою – невідомо, а Лариса має новий роман.