У Олени не стало чоловіка, з яким вони прожили двадцять один рік. Це в неї другий шлюб, перший був невдалий, проживши три з половиною роки, вона нічого доброго не бачила у сімейному житті, єдине, за що була вдячна першому чоловікові, то це за доньку. Майже відразу після весілля став вести розгульне життя, казав, що він молодий, і не нагулявся ще. Олені все це набридло, не так вона уявляла сімейне життя, і поїхала з донькою до батьків.
З Ігорем, другим чоловіком вона познайомилася у подруги на весіллі, на той час Олені було майже тридцять років. Ігор теж був у розлученні, цікавий чоловік із серйозним поглядом сірих очей, спокійний, він вразив Олену своєю галантністю. Через рік вони одружилися, дітей більше не було, у неї донька, а в нього син від першого шлюбу, якого виховувала колишня дружина.
Ігор з Оленою були ідеальною парою, обидва життєрадісні, багато спільних інтересів, з донькою Олени швидко порозумівся, полюбив її, і виховував, як свою, а донька називала його татом. Ніразу він не дозволив собі образити чимось свою дружину, любили один одного, ніколи не розлучалися, жили один для одного.
Одне було неприємно, що син Ігора, особливо якщо десь загуляє, дзвонить батькові і ображає його, просить грошей:
– Ти, кажуть мій батько, так що давай підкинь мені грошей, бо я витратився. Ти зобов’язаний мені до кінця життя, за те, що кинув нас з матір’ю.
Ось так періодично його син затьмарював їхнє життя, але нічого не вдієш, час від часу син його зустрічав по дорозі з роботи, і отримував деяку суму грошей, бо сам працювати не хотів.
І ось два тижні тому Ігора не стало, їхав з роботи машиною, і йому на зустріч вискочив «Камаз». Олена ледве прийшла до тями після похорону, вона погано пам’ятала всю процедуру, майже все лягло на плечі її дочки з чоловіком. Олені не хотілося нічого, не хотілося радіти життю, життя втратило всякий сенс, але його струсив син чоловіка.
Син Ігора на похорон навіть не приїхав. Зате прийшов через три дні до Олени:
– Давай вимітайся з квартири, бо це квартира батька, і ми тут раніше жили з матір’ю, я її продам. А будеш качати свої права, я тобі влаштую таке життя, що підеш слідом за своїм чоловіком. Термін тобі один тиждень.
Олена вирішила залишити цю квартиру, якщо чесно, вона боялася недолугого сина Ігора, вона зібрала речі, дочка з чоловіком допомогли, найняли машину, і перевезли все до невеликого села, де залишився батьківський будинок. Добре, що має місце, куди можна повернутися.
Сусіди в селі дивувалися, що вона тут робитиме, як житиме сама, після міського життя? Наступного дня Олена пішла в магазин, і на зворотному шляху, недалеко від свого будинку, побачила невеликого собаку, що лежав на узбіччі, у нього явно щось було з лапками. Вона принесла з дому старе покривало, акуратно поклала собаку, і забрала додому, примовляючи:
– Як добре, що я тебе знайшла, я тобі допоможу, все буде добре, я назву тебе Пальмою. Вона витирала сльози і собі і собаці, який дивився на неї довірливо і віддано.
Олена дивилася на заросле бур’яном подвір’я, куди загнала свою невелику машину, стояла і думала з чого почати? Сусіди поглядали на неї з цікавістю, а вона зробила прибирання в будинку, вимила вікна, поміняла фіранки, протопила піч, дещо викинула, і стало в неї затишно в хаті. Сусіди були певні, що Олена тут довго не проживе, надто нудно.
А їй ніколи було нудьгувати, її підопічна Пальма вимагала догляду. Олена відвезла собачку до ветеринара, той оглянув, сказав, що треба її залишити, він зробить все необхідне, а через чотири дні можна буде забрати.
За цей час Олена навела лад у дворі, посадила кілька кущів та яблуньку, які купила на невеликому місцевому ринку. Ще їй підключили інтернет, вона вирішила знайти роботу, щоб не виходячи з дому заробляти. Вранці ходила на озеро, викупається, а ввечері сидить на лавці біля ганку з чашкою чаю, і милується заходами сонця. А сусіди дивуються, що вона прижилася і не скаржиться на своє життя
Поїхала до ветеринара Андрія, він зателефонував, що Пальму можна забрати, побачивши свою господарку-рятівницю, Пальма заскулила. Олена погладила її, почухала за вушком:
– Все буде добре, Пальмо, я ж тобі обіцяла.
А ветеринар Андрій не спускав очей з Олени, вона йому сподобалася з першого погляду. Олена з Пальмою поїхали, не забувши подякувати Андрію, і запросивши його у гості.
А він виявився не тільки добрим ветеринаром, а й прекрасною людиною, звичайно він відвідував свою підопальну Пальму, природно, вона була приводом для візиту. А Олена розуміла, що Андрій приходить не так до собачки, як поспілкуватися з нею. До його приходу вона пекла пиріг, і пригощала ним Андрія зі смородиновим чаєм.
Пальма вже одужала, а Андрій так і відвідує їх, вони разом ходять на озеро, а взимку гуляють із собакою засніженими доріжкам, і милуються зимовим лісом. Через півтора року Олена погодилася стати дружиною Андрія, він на два роки старший за Олену, і давно вже сподівався, що все-таки доля йому подарує зустріч із коханою жінкою.
Звичайно вона ніколи не забувала свого Ігора, але життя є життя, з Андрієм вони їздять до міста на цвинтар, доглядають могилу Ігора, бо крім них ніхто цього не зробить.
Андрій виявився чоловіком з руками, вони зробили ремонт у будинку, пофарбували, поклеїли нові шпалери, дах покрили черепицею, у дворі Андрій альтанку поставив, і літніми вечорами неквапливо сидять п’ють чай із полуничним варенням, а Пальма охороняє їхню хату.
Сусіди їх відвідують, вони дивуються, як міська жінка прижилася тут у них. А Олена сусідкам розповідає, що це Пальма, яку вона підібрала на узбіччі, не залишила їй часу на смуток та жалість до себе, а повернула бажання жити та радіти кожному дню. І добре, що Андрію теж захотілося радіти життю, але тільки разом із ними.