Марина Андріївна була здивована. Вже кілька тижнів вона відчувала, що із сином щось відбувається. Нове у поведінці Віталія більше насторожувало, аніж тішило, хоча хлопець був явно радісним, часто посміхався без причини, задумавшись про своє.
Все це не подобалося матері. Вона звикла до відвертості з боку Віталія, вони ніколи нічого не приховували.
Ростила вона сина одна після раннього відходу чоловіка, і завжди думала, що справляється з вихованням хлопчика добре. Адже вона була викладачкою в інституті, і хотіла, щоб син пішов її шляхом.
Останнім часом Віталій щось приховував, хоча мати постійно запитувала його про справи, новини та про його підопічних – студентів. Вона влаштувала його викладати після закінчення інституту. Віталій читав лекції і мати ним дуже пишалася.
– Бачив би нас з тобою батько, – зітхала вона часто, гладячи сина по плечах. – Ось остаточно станеш на ноги, зміцнішаєш у професії, а потім і одружишся.
Віталій усміхався. Він знав натуру матері. Звикла вона за ним доглядати, опікуватися, а йому вже виповнилося двадцять сім років.
Щось підказувало Марині Андріївні, що син захопився дівчиною, і вона одного вечора безпосередньо запитала його про це.
– Ти вгадала, мамо, – не приховав син. – Так і є.
– І хто ж вона? – мати сіла поруч і подивилася синові в очі.
– Звичайна дівчина. А втім, не зовсім. Вона талановита, співає, танцює, читає вірші…
– Невже акторка? – зупинила його мати.
– Ну, чому одразу акторка? – здивувався Віталій. – Вона в ресторані співає, і ще ведуча весіль і всяких веселих заходів.
– Боже… Співає у ресторані? – ахнула мати. – І це твій вибір? Скаче? Чи веде весілля?
Марина Андріївна взялася за серце. Син дав їй води і взяв за руку.
– Ну що ти, мамо. Вона гарна, весела, душевна… І дуже симпатична. Даремно ти так переживаєш через її заняття.
– Синку. Послухай мене… Ти – викладач інституту, перспективний молодий фахівець, розумний, зрештою, хлопець. І тобі потрібна така сама супутниця життя. А не ресторанна співачка. Я життя прожила і не бачила звідти особливо порядних, повір.
– Ну, це ти даремно, мамо, – засмутився син. – Тоня розумна і тактовна.
– Ще скажи, що вона з села? – мати знову почала пити воду.
– Так, вона з невеликого містечка. Приїхала сюди всього п’ять років тому і вже багато досягла…
– Тільки не кажи мені чого вона досягла. Ви точно не пара. Ти зрозумієш це дуже скоро. Про одне прошу: не поспішай із серйозним рішенням, придивися добре… – вже просила мати, витираючи сльози.
Віталій пообіцяв і пішов із дому засмучений.
Він закохався у Тоню майже одразу. Це було два місяці тому на дні народження приятеля у кафе.
Там вона співала, міняла гарні сукні і Віталій запросив її на танець. А потім проводжав додому, і вони почали зустрічатись.
Дівчина зачарувала його своїм життєлюбним характером, саме таких іскорок – її очей, йому й не вистачало.
Серйозна робота трохи пригнічувала його, хоч і подобалася. Але так хотілося іноді просто радості, музики, яскравого світла і танців!
Марина Андріївна все думала про сина і, вдавши, що змирилася з його вибором, дізналася, в якому ресторані співає його обраниця. Якось, коли Віталій лежав із температурою, вона під приводом сходити до приятельки, пішла до того ресторану.
Пройшовши до кімнати-гримерки, вона побачила ефектну дівчину і одразу зрозуміла, що це і є Тоня.
– Здрастуйте, я до вас. Багато часу не займу, потерпіть, – почала вона строго, ніби перед нею була студентка. – Ви, я думаю, тут співаєте і вас звуть Тоня?
Дівчина кивнула і почала вдивлятися в обличчя жінки, яке здалося їй знайомим.
І тут вона руками сплеснула від несподіваної здогадки.
– Ви мама Віталія?! – запитала вона.
Коли Марина Андріївна кивнула, дівчина зраділа й запропонувала їй стілець.
– Я рада познайомитися з вами… – вона трохи засоромилася. – Як Віталік почувається? Йому хоч трохи краще?
– Я не за цим сюди й прийшла, дитинко, – відповіла Марина Андріївна. – Повірте, моєму синові стане точно краще, якщо ви перестанете зустрічатися з ним… Він казав мені про вас, я все розумію. Вам він потрібний для вигідного шлюбу, а ось йому потрібна дружина більш серйозна, надійна і з пристойною професією, вибачте.
Антоніна опустила очі, зітхнула, і сльози раптом пішли по її обличчю, пофарбовані чорними потоками туші.
– Вибачте… – Тоня почала витирати щоки носовичком. – Я зрозуміла… Тобто нічого не розумію. Я люблю його. Дуже. І готова змінитись, і поміняти десяток професій, місць, міст, будинків… Але ви не вірите мені.
Марина Андріївна не чекала такої реакції та хвилювання дівчини, встала і поспішила піти, кивнувши на прощання і сказавши на порозі:
– Ви не тримаєте на мене зла. Я мати і бажаю своєму синові лише щастя. Подумайте про мої слова. Напевно, так усім буде краще. І ще: не говоріть Віталію про нашу розмову.
Антоніна теж кивнула, намагаючись заспокоїтись, адже їй треба було виступати.
Марина Андріївна пройшла через зал, що наповнюється відвідувачами, і встала біля виходу. Тут заграла ритмічна музика, маленька кругла сцена засяяла райдужними переливами і у світлі прожектора з’явилася Тоня.
Вона заспівала вітальну пісню таким лагідним і приємним голосом, що Марина Андріївна мимоволі заслухалася. Тільки зараз вона розглянула струнку фігуру дівчини, її хвилясте довге волосся, красиво вкладене у високу зачіску, приталену сукню та високі підбори.
– Зрозуміло тепер чомусь Віталій закохався. Красуня. Красуня з кабаре… – подумала Марина Андріївна, і присіла за столик біля вікна за високою пальмою.
Антоніна заспівала ліричну пісню, прожектор висвітлював її фігурку, вона трохи погойдувалася в ритм, голос її лився вільно, і лише тонка нотка смутку проривалася в приспіві, але дівчина поглядала в зал байдуже, ніби була зараз не тут, а десь далеко.
Марина Андріївна тихо вийшла й повернулася додому. Віталій спав. Вона торкнулася його чола, а він розплющив очі і знову заснув.
Тепер Марина Андріївна стежила за настроєм сина. Якщо Тоня покине його, це стане зрозумілим. Проте Віталій одужав, але нічого не відбувалося. Вечорами він, як і раніше, йшов на побачення, а якось прибираючи у його кімнаті, мати знайшла в шухляді столу абонемент на заняття бальними танцями.
Вона не могла повірити своїм очам. Бальні танці та її син?! Що відбувається?!
Дізнавшись розклад занять, вона пішла ввечері за сином у клуб, намагаючись бути непоміченою.
Панорамні вікна світилися як вітрини. Там зібралися молоді пари, і Марина Андріївна, ховаючись під парасолькою на тротуарі, вдивлялася всередину.
Почулася музика, і серед пар Марина Андріївна побачила сина з Тонею. Вони йшли колом, роблячи нехитрі вправи танцювальної розминки. Обличчя їх буквально сяяли, вони посміхалися один одному, а потім, узявшись за руки, почали танцювати повільний вальс. Це було чудово.
У Марини Андріївни захопило дух. Вона напружуючись, переживаючи за сина, навіть стала й сама трохи пританцьовувати під ледве вловиму на вулиці музику, забувши про парасольку, і краплі дощу бризнули їй в обличчя.
Вона схаменулась. І посміхнулася. Хто б колись міг подумати, що її син, такий серйозний молодий чоловік танцюватиме під дудку цієї сільської красуні?
– А в нього непогано виходить, – прошепотіла вона, бачачи як він старається і з якою любовʼю веде свою дівчину.
Виглядали вони дуже добре. І цей старомодний вальс так пасував цій парі! Марина Андріївна залюбувалася ними. Їй раптом стало так соромно за свій візит у ресторан, що вона розплакалася.
– Як же я тебе, синку, не роздивилася? – шепотіла вона. – Все навчання та книги… А ти, виявляється, і танцювати любиш, і музику…
Тут вона згадала свою молодість. Вона так любила танцювати! Але незабаром вийшла заміж, зайнялася кар’єрою, сім’єю, і про танці забула.
– Вам недобре? – раптом почула вона поруч.
Літня жінка нахилилася до неї.
– Ні, ні… Дякую, все добре. Це я так… Дякую вам, – Марина Андріївна пішла додому.
Через день вона спитала сина за сніданком:
– Що ж ти не запросиш свою обраницю до нас у гості? Якщо вже зустрічаєтеся, чого ховати її від мене? Я ж добра вам бажаю…
Віталій округлив очі і обійняв матір.
…У вихідний молода пара була на порозі їхньої квартири.
– Здрастуйте, привіталася Антоніна, з деяким напруженням дивлячись на Марину Андріївну.
– Привіт, – посміхнулася мати. – Син розповідав про вас, і я рада, що ви дружите. Будьмо знайомі.
– Дякую, я теж рада знайомству, ви дуже схожі на Віталія, точніше, це він – ваша копія. Значить, мені легко буде зрозуміти вас… – відповіла Антоніна, наче бачила Марину Андріївну вперше.
Розійшися вони після чаю всі з хорошим настроєм. Тоня розповіла, що її батьки працюють багато років у клубі їхнього міста. Тато – директором, а мама – співає.
Для своєї єдиної дочки вони купили невелику квартиру в цьому місті, продавши бабусину і додавши свої заощадження.
Коли Віталій провів дівчину і повернувся додому, мати не спала. Вона чекала на нього в кімнаті з альбомом фотографій.
– Мабуть, щось у дитинстві я тобі недодала, раз ти так змінився зараз, коли її зустрів…
– Усього охопити не можна. При всьому твоєму та моєму бажанні. Ох, ти б бачила, як я зараз танцюю! І як це мені подобається! – Віталій підхопив матір під руки і закружляв по кімнаті.
Вона, на його подив, стала непогано вальсувати.
– Так от у мене в кого потяг до музики! – засміявся він, садячи матір на диван.
– Ні, це кохання відкриває такі таланти, що людина і не підозрює про них. Танцюй, поки молодий. Танцюйте обидва. А мені лишається тільки радіти за вас. Щастя тобі, синку…
Віталій навіть не помітив, що мати анітрохи не здивувалася його кумедній витівці з вальсом. Він був щасливий, що його найдорожчі та найулюбленіші жінки сподобалися одна одній.
Вони вже скоро почали обговорювати майбутнє весілля, меню, вбрання, гостей.
Починалася щаслива медова пора нової молодої сім’ї…