У нашому селі проживала багатодітна сім’я. Мама та п’ять дітей. Оксана була доброю жінкою, але дуже любила чоловіків. Невідомо, де вона їх знаходить. Мало не після кожного нового коханця в жінки починав рости живіт. А згодом вони щезали невідомо куди. Тож коли люди дізналися, що вона вагітна вшосте, були неабияк обурені цим. Де ж таке видано? Оксана народжує, отримує допомогу на дітей, а допомагати їй мають всім селом.
Її діти ходять по селі та просять їжу й одяг. І то не вони самі придумали, це справа рук Оксани, яка їх намовляє. Так їй набагато легше, адже не треба готувати на всіх їсти. В людей поїдять. Оксана не випиває і ніби нічого поганого не робить. Така, як усі. От тільки виникає інше питання – куди вона діває всі гроші, які отримує на дітей? Адже це досить непогана сума в місяць виходить. Люди в селі ні разу не бачили, як Оксана купляє дітям солодощі чи одяг.
У діток розписаний кожен день. Вони прокидаються, вмиваються, а потім ідуть, куди наказує мама. Тим часом менші чекають, поки старші принесуть щось поїсти. Якщо достатньо напросили в людей, їдять, що є. Якщо ж мало, Оксана щось варить. Вони б довго так жили, якби на їх вулиці не з’явилися нові сусіди. Молода пара.
Тарас та Христина захотіли жити в селі. Де свіже повітря, ліс, річка. Тим більше їхня молодша донька хворіла. Лікарі порадили їй прогулянки та свіже повітря. Тоді молода сім’я згадала про будинок бабусі Катерини, тому вони без вагань туди переїхали. На роботу Тарас їздив у місто. Йому так було зручно.
Христина була в декреті. Як тільки закінчиться декретна відпустка, вона повернеться на роботу.
Коли до Христини прийшли хлопці Оксани та стали просити їжу, жінка дала їм хліба та масла. Їй стало шкода дітей. Вони виглядали голодними. Наступного дня до Христини в дім прийшла Оксана. Маленька донечка Христини сиділа у візку. Оксана уважно стала оглядати візок та іграшки, які лежали поруч. А потім підійшла до Христини та стала перелічувати речі, які та повинна їй віддати.
– Іграшки, візок, ліжечко. Я в тебе все те заберу. Мені народжувати скоро, треба підготуватися. І ще одяг на перші місяці склади. Покажеш, де в тебе речі, може знайду щось.
Христина спокійно дивилася на Оксану, а потім мовила:
– Я не збираюся нічого тобі віддавати. Моя молодша сестра скоро стане мамою. Тому не кидай оком на чуже. І дітей своїх більше можеш не присилати. Якби ти мала голову, добилася б аліментів від батьків своїх дітей. Жила б непогано тоді. Звісно, легше жити за чужий кошт. Не можеш забезпечити власних дітей – здай їх в інтернат, там їм буде краще. Хоч ситі будуть.
З того часу Оксана більше своїх дітей не посилала.