– Таня, привіт. Спите ще? А ми спати не можемо. Як там братик мій? Чому слухавку не бере? Не занедужав?
– Спить він.
Таня машинально подивилася на Андрія. Вихідний, чому б не поспати. Година шоста ранку.
– Що сталося?
– Розмова до вас є.
– А не рано? Вихідний ми хотіли виспатися.
– Буди мого брата. Справа термінова.
Андрій вже прокинувся, але розмовляти з сестрою не було бажання. Знову якісь прохання. Що цього разу?
– Привіт, – сонно сказав він Ганні.
– Привіт. Спиш? Прокидайся і вмикай голову. Ми до вас їдемо за тиждень вступати.
– Хто?
– Та ти що зовсім не розумний. Марійка у нас вступає. Я приїду з нею.
– Марійка? То це онука.
– Ну і що. Батьки мають проблеми. Іпотека, кредит, а дитині треба вчитися. Вона ж у них відмінниця. Нас треба зустріти. Речей багато.
– Так вона ж не вступила ще. Куди багато речей. Та й взагалі до гуртожитку тільки найнеобхідніше спочатку брати треба.
– Який гуртожиток? У вас вона житиме. Ти ж мій брат. Все. Мені ніколи. У Марійки сьогодні випускний.
Андрій навіть не встиг відповісти, як Ганна натиснула на закінчення виклику. Трубку вона так і не взяла.
Природно, майже через тиждень її ніхто не зустрів. Ганна не передзвонювала, а самі вони дзвонити більше не стали. Але повернувшись із роботи, вони виявили біля дверей парочку на валізах.
– Ви де ходите? Я просила зустріти.
– А нічого, що ти навіть не подзвонила та не уточнила рейс.
– Ви тут вже зовсім кмітливість втратили? Від нас до вас лише один рейс. Сказала через тиждень, отже, через тиждень. Де вас носить?
– Ми працюємо. І взагалі минув не тиждень, а п’ять днів. А рейси щодня. Так що сама голову вмикай.
– Розумні всі. Ви ж пенсіонери! Яка робота?
– І пенсіонери працюють.
– А як же Марійка буде?
– Як буде? Ми за нею доглядати не будемо. Наші діти нам своїх онуків ось так не підсовують. Самі виховують. А якщо ти бабуся, то й дивися за онукою. Як там у вас заведено ми не знаємо. – Таня вже заздалегідь домовилася з чоловіком, як відповідатиме Ганні.
– Так вони й не підсовують. Я сама. Допомагати їм треба, і дівчинці також. Дівчинка скромна, відмінниця.
Таня з самого початку придивлялася до внучки Ганни. На рахунок того, що та відмінниця з вигляд сказати не можна. А ось, що скромниця, це навряд чи. Хоча все може бути. Але одягнена вона явно не скромно, та й все інше теж. Та й бабуся її скромністю не відрізнялася, причому ніколи.
– Годувати в цьому будинку нас будуть?
– Зараз швиденько, що-небудь зробимо.
– Відразу попереджаю. Марійка любить лише свіже. Суп вона не їсть, рибу також.
– І?
– Що і? Кажу, що готувати їй треба щодня.
– Готуй. Ви ж приїхали вступати, у тебе є час. Ось і займайся онукою. Якщо готувати ніколи, є кафе, їдальні. Ми працюємо. Я можу лише вечерю приготувати. А решту давайте самі.
– Зараз я можу приготувати, а потім? Адже я поїду, а вона залишиться.
Оце новини, подумала Таня. Ще не вступили, а вже лишиться.
– Про “залишиться” навіть і мови не може бути. Шукайте навчання із гуртожитком. На вихідні – ласкаво просимо. Але ж не жити. Я на себе брати відповідальність не збираюся. Ми не молоді за нею бігати містом, якщо щось трапиться.
– Ось завжди ти, Таня, така. Усю нашу дружню родину розвалила.
– Я?
– А хто? Звичайно ти. Не було б тебе, ми давно жили в Андрія. Даремно ти його тоді не покинула.
– Ану, сестро, тихіше! Ми не згадуємо і тобі не дозволю.
– Подумаєш. Нічого й сказала.
– Їж мовчки.
Марійка тільки плескала великими очима з величезними віями, копалася виделкою у тарілці.
– Ви документи куди подали?
– Скрізь, де можна.
– А конкретніше.
– Та у вас тут всього два виші, які Марія обрала.
– Є й коледжі хороші. У вас скільки балів?
– Балів багато. А коледжі і у нас є.
Після “балів багато” Тетяна перестала розпитувати.
Андрій після вечері пішов до спальні. Стала важка голова. Нагрянули спогади. Двадцять років тому вони мало не розлучилися з Танею. А сталося все на дні народження у Ганни. Її подруга, неабияк «насвяткувавшись» почала залицятися до Андрія на очах у всіх. Бачили всі і Тетяна, і діти. А вона почала нести повну нісенітницю про любовні стосунки між ними. Він її бачив вдруге життя. А вона все лізла та лізла. Андрій навіть «святкувати» перестав. Але чомусь йому стало зле, і він пішов, сам не зрозумів, як і куди. Добре, що сини, яким було 6 та 9 років, пішли з ним. Тато обіцяв рано-вранці на рибалку. Ось вони, щоби не проспати, і пішли з ним. Спали на веранді. Вранці ця жінка заявила, що вона провела ніч з Андрієм. Таня увечері його з дітьми бачила, навіть принесла їм подушки та ковдри. Сама пішла з донькою до кімнати.
Найгучніше вранці сварилася ця дама й Ганна. Ганні це навіщо? Потім тільки Тетяна з’ясувала та й діти розповіли, що Андрій спав з ними. Нічого не було. А сварку хотіла влаштувати Ганна. Як тільки Андрій одружився, то одразу поїхав у місто та родині Ганни допомагати перестав. До того ж, він зібрався продати свій будинок у селі, вже покупця знайшов, а Ганна давно на будинок око поклала. Якщо брат, то й безкоштовно віддасть. Начебто і нічого такого, а осад залишився. Мало не розлучилися тоді.
– Не переживай. Не вступить вона. – сказала Таня чоловікові.
– Я теж так думаю.
Довго чекати не довелося. Ганна ввечері була без настрою. Її скромній онучці, відмінниці не вистачило балів. Відмовили одразу. Ганна просила Андрія оплатити навчання її онучці. Звичайно ж він відмовив, чим ще більше образив Ганну. Вранці вони виїжджали.
– А ти бачив її оцінки?
– Ні. Звідки. Вони ж не кажуть.
– Вони документи у коридорі залишили. Я швидко подивилася. У відмінниці одні трійки. Куди вони хотіли вступити?
– Я це й припускав.
Гості поїхали. Тетяна та Андрій продовжили своє спокійне життя. У них є свої онуки. У кожній родині знайдеться нахабна Ганна, яка лізтиме зі своїми проблемами, намагаючись їх вирішити за чужий рахунок.