Валентина Петрівна скривилася, коли дізналася, що її єдиний улюблений син вирішив одружитися на жінці, в якої є двоє дітей.
– Навіщо тобі потрібен цей тягар?! – взялася за голову жінка. – Синку, одумайся!
– Цікаво чути від тебе подібні слова, – посміхнувся у відповідь Владислав. – Напевно, ти забула, що батько сам узяв тебе за дружину з дитиною.
– Однією дитиною! – поспішила уточнити Валентина Петрівна. – Це велика різниця.
– Зрозуміло, що ти завжди знайдеш собі виправдання, – похитав головою чоловік. – Це ще не все. Незабаром у нас із Вікою з’явиться спільна дитина.
– Боже! Дочекалися! – голосно схлипнула жінка і почала витирати сльози по щоках. – Чим ти тільки думав? Хоча чого я питаю, і так все зрозуміло. Зрозуміло, що не головою.
– Мамо, я Віку люблю, тож не бачу сенсу обговорювати моє рішення, – рішуче сказав Владислав.
Через три місяці пара розписалася. Весілля було вирішено не робити через те, що гроші дуже скоро знадобляться на дитину.
Жили молоді у квартирі Віки, що дісталася їй від бабусі по материнській лінії, яка виховувала її змалку.
Валентина Петрівна невістку і двох її шестирічних синів не прийняла. Вона прямо сказала про це синові, щоб нікого з них не приводити в її дім.
Пом’якшала жінка лише після того, як Віка народила дівчинку.
Валентина Петрівна захотіла її побачити й попросила у Владислава фотографії онуки.
– Дівчинка – точна твоя копія! – радісно вигукнула жінка, уважно роздивившись їх. – Я хотіла б її на власні очі побачити.
– Приїдь, ми будемо тільки раді, – син, вирішивши, що вона нарешті збирається налагодити стосунки з Вікою, запросив матір у гості.
Валентина Петрівна вирішила скористатися запрошенням Владислава і наступного дня приїхала в гості.
Сухо привітавшись із невісткою і повністю проігнорувавши її синів, жінка пройшла до онуки.
Декілька годин свекруха пробула з дівчинкою і напросилася в гості наступного дня.
З того моменту Валентина Петрівна почала все частіше бувати в домі Вікторії. Поступово стосунки між жінками стали налагоджуватися.
Однак Віка помітила, наскільки сильно свекруха любила онуку, то настільки ж вона не любила двох нерідних онуків.
Валентина Петрівна поводилася з дітьми жінки прохолодно і вдавала, що не помічає їх.
Чудово це було видно під час свят, коли свекруха демонстративно ігнорувала присутність хлопчиків і жодного разу не принесла їм гостинців.
Віка кілька разів намагалася поговорити з Валентиною Петрівною на цю тему, але жінка завжди хитро відходила від теми розмови.
Остаточно зрозумівши це, невістка вирішила, що більше немає жодного сенсу намагатися нав’язувати свекрусі двох нерідних онуків.
Близько п’яти років цю тему було закрито. Вікторії було достатньо того, що Валентина Петрівна шалено любила внучку Тетянку.
– Мама потрапила до лікарні й попросила зібрати малину, щоб не опала, – сказав якось дружині Владислав.
– Що трапилося?! – ахнула Вікторія.
– Серце. Каже, що начебто нічого серйозного, – знизав плечима чоловік.
Наступного дня вони разом із дітьми поїхали збирати малину. Однак всі сім’ї настільки захопилися дегустацією солодкої ягоди, що не помітили, як усе за день і з’їли.
– Ну й добре, – посміхнувся Владислав. – Нічого не треба буде з цією ягодою робити.
Валентина Петрівна зателефонувала синові ввечері й поцікавилася з приводу того, скільки ягід вдалося набрати.
– Небагато, – збрехав чоловік, вирішивши не казати матері правду про те, що діти все з’їли.
– Добре, хай стоїть. Мене завтра виписують, я сама все зроблю, – приголомшила сина Валентина Петрівна. – Забери мене об одинадцятій годині.
Владислав хотів зізнатися матері, що ніякої ягоди немає, але вирішив відкласти цю новину до ранку.
До одинадцятої години чоловік разом із сім’єю приїхав зустрічати матір із лікарні.
Побачивши онуку, Валентина Петрівна розпливлася в посмішці, але побачивши двох нерідних онуків одразу ж скривилася.
Жінка сіла в машину з кам’яним виразом обличчя і всю дорогу додому мовчала.
– Сподіваюся, малину ви поставили в холодильник? – запитала Валентина Петрівна.
– Та там не було чого ставити, – посміхнулася Вікторія.
Свекруха здивовано підняла брови і запитливо глянула на невістку, чекаючи пояснення.
– Владик вам нічого не сказав? – Вікторія перевела розгубленим погляд із жінки на чоловіка.
– А що він мав мені сказати? – строго запитала Валентина Петрівна.
Вона дивилася на сина і не розуміла, що відбувається.
– Малини немає, діти ще вчора її з’їли, – ніяково посміхнувшись, відповіла жінка.
– Як це нема?! Які ще діти?! – побіліла свекруха.
– Ваші онуки, – уточнила Вікторія.
– Онуки? Ти зовсім вже? Я маю тільки онуку, і я не вірю, що вона могла об’їсти всі кущі! – заголосила Валентина Петрівна. – Виходить, твої невиховані діти з’їли на моїй ділянці всю малину? Як так можна?! Не пам’ятаю, щоб я дозволяла твоїм синам нишпорити на моєму городі!
Жінка оторопіла після слів свекрухи. Вона не знала, як реагувати на них і що казати у своє виправдання.
– Тут щонайменше п’ятилітрове відро малини мало бути, – констатувала Валентина Петрівна. – Звертаюся до тебе, як до матері своїх дітей: завтра вранці ти мусиш повернути все, що з’їли твої діти!
– Мамо, що ти таке говориш? – строго зупинив жінку Владислав.
– Те й кажу, що діти твоєї дружини обібрали мене, – мати склала руки на животі і докірливо подивилася на сина. – Завтра чекаю на відро малини! – додала вона і зайшла в хвіртку.
Чоловік сердито подивився в слід Валентині Петрівні і сказав сім’ї сісти в машину.
Додому вони їхали мовчки. Кожен думав про своє.
До обіду наступного дня одо них приїхав дільничний, якому Валентина Петрівна написала заяву щодо зникнення малини з її дачної ділянки.
Щоб залагодити ситуацію, Владислав купив на ринку відро ягід й відвіз матері.
Однак після цього їхні стосунки були остаточно зіпсовані і вони більше не спілкувалися…