– Вибирай – або я або вона! І так, перш ніж ти зробиш вибір, я хочу, щоб ти згадав, що я та, хто народив і виростив тебе, а вона так… чергова у твоєму житті.
– Мамо, ти чого? Я люблю Світлану, і я зовсім не збираюся вибирати між вами. Ти моя мама, мій найближчий і рідний чоловічок, а Світлана … Світлана моя кохана жінка, з якою я хочу прожити все своє життя.
– Знайшов на свою голову невідомо кого, а міг би одружитися на нашій сусідці Вірі, у неї і квартира своя є, і працює вона на хорошій посаді, а твоя Світлана…
Ігор не став слухати матір, а мовчки вийшов із вітальні. Ось-ось мала приїхати швидка, яку він викликав для дружини, і його в даний момент не цікавило нічого крім стану дружини і майбутньої дитини.
Світлана народилася і виросла в невеликому селі. Закінчивши школу на відмінно, дівчина вирішила вступити на педагогічний, щоб повернувшись до рідного села поповнити ряди шкільних вчителів.
Проте вже на останньому курсі Світлана закохалася у міського хлопця, і отримавши благословення своїх батьків, вийшла за нього заміж. Ігор із коханої мало не порошинки здував, а ось його мати невзлюбила дівчину відразу ж, як тільки її побачила.
Марині Михайлівні не подобалося у Світлані все: і те, що вона одягається надмірно скромно, і її довге волосся, яке вона заплітала в пружну косу, і її манера весь час проводити на кухні. Сама Марина Михайлівна домашніми справами не любила займатися від слова зовсім. Вона воліла викликати клінінг, ніж прибирати самій, та й домашній їжі воліла замовляти що-небудь з кафе або ресторанів. А що? Кошти цілком собі дозволяли.
І так було завжди, поки в їхній сім’ї не з’явилася ця Світлана. Це саме вона заборонила Ігореві викликати клінінг, адже з прибиранням вона могла впоратися і сама, тим більше, що вона з дитинства звикла наводити вдома чистоту. І їжу вони більше не замовляли, бо Світлана з вечора готувала на цілий день, бо так виявляється дешевше. Тепер у їхньому холодильнику завжди стояла каструлька з супом, котлети, буженина і холодець, а в морозильнику чекали свого часу заморожені домашні вареники. На кухонному столі завжди стояла тарілка зі свіжою випічкою, вкрита рушником. Здавалося, живи та радій, вдома чистота та порядок, холодильник повний їжі, але ні. Марина Михайлівна була невдоволена, мовляв, у нашій родині без року тиждень, а вже свої порядки встановлює, хоча насправді жінка просто ображалася, що тепер вона втратила безмежний доступ до грошей сина.
Марина Михайлівна рано втратила чоловіка. Він пішов від неї, як тільки з’явилися на світ їхні близнюки – Ігор та Ілона. Піднімати дітей було важко, тому вона, як тільки Ігор виріс і став пристойно заробляти, для себе вирішила, що тепер ні в чому ніколи не відмовлятиме собі. А що? Вона заслужила. Ілона вискочила заміж за бізнесмена і ні в чому не потребувала, а ось Ігор на відміну від неї жив з матір’ю, а якщо він живе з нею, значить він і повинен був виконувати всі її забаганки.
Марина Михайлівна раніше працювала у кафе. Директор закладу заплющував очі, на те, що вона часто несла залишки їжі додому, але коли Ігор став пристойно заробляти Марина Михайлівна звільнилася з роботи, і стала, як вона каже, надолужувати втрачене. Вона цілими днями проводила біля телевізора і дивилася все поспіль, поки сторонні люди шастали її квартирою, витирали пил і наводили порядок.
Готуванням вона теж себе не обтяжувала, то піцу замовить, то роли, то комплексний обід із доставкою додому. Коли на сусідній вулиці відкрили кафе, Марина Михайлівна почала замовляти їжу звідти. Подруги їй заздрили, мовляв, пощастило із сином, як матір балує, а тут прийшла якась і все зіпсувала. Попри все Ілона потоваришувала зі Світланою і навіть стала вважати її найкращою подругою. Молодій жінці подобалася роботяща і скромна Світлана, яка на відміну від їхньої матері була господарською і не любила смітити грошима. Скільки разів Марина Михайлівна просила у дочки, щоб та їй допомагала фінансово, аргументуючи це тим, що вона заради них працювала не покладаючи рук, а тепер їхня черга утримувати її. Ілона, звичайно ж, матері допомагала, але тільки доки вона працювала, але тепер коли вона була в декреті, Ілона перестала це робити, чим викликала невдоволення своєї матері.
Ось і зараз Марина Михайлівна розмовляла з подругою телефоном і розповідала їй про те, що нещодавно Ілона полетіла до Греції, а перед цим її зять оновив Ілоні весь гардероб.
– Ех, пощастило Ілоні, такого чоловіка відхопила… Сукня? На! Туфлі? На! Косметику дорогу? На! В наш час чоловіки були іншими…
– Ой, не кажи, Марино, дай Бог усім таких чоловіків. А як Ігор?
– Ігор? Ой, він таким став, як зв’язався з цією. Варто їй тільки шепнути йому на вушко, що треба збирати гроші на власне житло, так він відразу перестав мені давати гроші. Ні, він дає дещо, але це справжні копійки.
– Марино, тобі гріх скаржитися, Світлана і готує, і прибирає, а які пироги пече…
– Та навіщо мені її пироги? Я хочу нормальну їжу, а не ці супчики та котлетки. Краще б на цій нісенітниці економив, аніж на рідній матері! Уявляєш, він заборонив їй їздити громадським транспортом, і робить великий гак, щоб підвезти її на роботу.
– Ну, то він же дбає про дружину, вона ж чекає від нього дитину.
– І ти вже в курсі? Очі б мої не бачили цю Світлану! Спеціально завагітніла, щоб Ігор її не виставив, захотіла закріпитися в місті… Я її зсередини бачу! От скажи, чого їм не живеться зі мною? Ні, потрібна власна квартира… А я тобі скажу чому! Це щоб при розлученні було що відтяпати, а він не розумний повівся.
З Мариною Михайлівною сперечатися було марно, вона скрізь і у всьому бачила каверзу. Світлана здавалася їй меркантильною, а чоловік її дочки гульвісою, адже не просто так він задаровує її дочку подарунками. Значить, у нього на стороні є коханка, а може й не одна, і таким чином він намагається задобрити дружину.
Світлана перший час закривала осі на нападки свекрухи, щоб не образити чоловіка, з недавніх пір перестала це робити, тим більше що вона помітила, що Марина Михайлівна то солі в суп підсипле, то перцю сипне, а потім ходить як ні в чому не бувало. Звичайно чоловікові про ці інциденти вона розповідати не стала, натомість вирішила поговорити зі свекрухою, щоб поставити всі крапки над «і». Для такого випадку Світлана навіть пиріг спекла, а потім покликала Марину Михайлівну пити чай.
– Марино Михайлівно, скажіть, я вам зовсім не подобаюся?
– А з чого ти маєш мені подобатися?
– Ми таки живемо разом, я дружина вашого сина, матір ваших майбутніх онуків, нарешті.
– А це ми ще побачимо! Хто тебе сюди кликав? Га? Приїхала, відучилася та їдь у своє село! Ні, вирішила окрутити міського, щоб закріпитися у місті, навіть завагітніла швидко. В інших на це роки йдуть, а ти…
– Марино Михайлівно, що ви таке кажете, у мене і в думках не було нічого такого. Ми з Ігорем любимо одне одного… А хочете, ми з’їмо? Я ж бачу, що вам не подобаюсь… Ігор, звичайно ж, хоче жити з вами, але ж я бачу, що ви цього не хочете.
– Помиляєшся! Я хочу, щоб Ігор жив зі мною, але ось ти… Ти, хіба не бачиш, що моєму синові не підходиш? Він займає хорошу посаду, його всі поважають, у нього і дружина повинна бути йому під стать, а тут ти, звичайна вчителька.
– Ви тут не праві… Це не правильно судити людей із соціального стану.
– Послухай мене, якщо ти завела цю розмову, то я тобі так скажу: краще зникни з нашого із сином життя. Він сам тобі цього сказати не може, надто добрий, а от я тобі так скажу, збирай свої речі та йди! Адже я ні перед чим не зупинюся, ти, мабуть, і так це зрозуміла. І не здумай, поскаржитися Ігореві, він все одно тобі не повірить.
Звичайно про розмову зі свекрухою Світлана чоловікові розповідати не стала. Навіщо налаштовувати його проти матері та й де гарантія, що він їй повірить? Он, як Марина Михайлівна впевнена в тому, що Ігор стане на її бік, але й мовчати вона теж не могла і тому зателефонувала Ілоні, щоб порадитися з нею.
– Вам треба жити окремо, не хочу тебе хвилювати, але моя мама якщо щось задумає… Хочеш, я сама з Ігорем поговорю?
– Не треба, я сама.
Однак розмову довелося відкласти, Ігор привіз дитячі меблі, і вони разом почали їх збирати.
– Значить, на рідну матір у тебе грошей немає, а на це все є?
– Мамо, Світлані скоро народжувати.
– І що? Міг би попросити в Ілони, у неї і ліжечко і колиска в хорошому стані збереглися.
– Мамо, перестань, я можу собі дозволити купити все нове своїй дитині.
– А ти певен, що це твоя дитина? А то мало що…
Від хвилювання у Світлани почалися передчасні пологи, її відвезли на швидкій. Природно, після того, що трапилося Ігор посварився з матір’ю і зняв квартиру, а потім і зовсім зважився взяти іпотеку.
Марина Михайлівна ледве стримувалася, мало того, що Ігор вирішив з’їхати, то ще він перестав допомагати їй фінансово. Від образи, жінка вирішила піти на крайні заходи, вона поїхала в село до батьків Світлани, щоб висловити їм усе, що вона про них думає та про їхню дочку в тому числі. Природно про цю розмову відразу стало відомо Ігорю. Чоловік, який досі не відійшов від минулої витівки матері, яка призвела до передчасної появи його сина на світ, заборонив Марині Михайлівні навіть наближатися до його родини. Тепер їй залишається тільки одне: тиснути на жалість дочки, щоб та якось вплинула на брата і скаржитися на життя подругам, мовляв, ростила, ростила, а він узяв і повівся на першу ліпшу, хоча чого тут скаржитися, сама винна.