Настя вже підходила до кафе, коли почула знайомі голоси:
— Та ну його, цей ювілей, — тихим і повільним воркуванням навис Женя над вухом найкращої Настіної подруги, — ходімо до тебе. Ну чи до мене. Настя не повернеться, — він задоволено хмикнув.
— Звичайно, — з сумнівом відповіла Ліля, — зараз до тебе, а коли вона повернеться, куди? У вікно стрибати.Ну, навіщо ж у вікно, – він впевнено підхопив Лілю за талію, – якщо ти погодишся, я Насті вкажу на вихід
.Чекати, що буде далі, Настя не стала. Вона добре знала Лілю з її вільними звичаями. Але Женя…. Вони разом уже три роки. Вона чекає на офіційну пропозицію весь цей час. Рік як вони живуть у новенькій Женіній квартирі. Він купив її в іпотеку, зараз ремонт робить. Витрати великі. Отже, всі побутові витрати на Насті. Вона вважала, що РАГС це лише формальність.
Зараз наче пелена з очей упала. Все брехня, все неправда. У них ніколи не буде родини. Для цієї ролі він когось іншого підбере. А вона просто зручна подружка під час фінансових труднощів.
Півроку тому у Насті померла мати. Ще тоді вона здивувалася Женіною черствості. Він не поїхав із нею на похорон, не допоміг з організацією. Заявив діловито та холодно:
— Продай там щось. Адже знаєш, у мене іпотека, ремонт. Може рідня у борг дасть. А коли будинок продамо, розплатишся. —Він так і сказав: розплатишся, ніби не має до неї жодного стосунку.
Її тоді боляче різанув це вираз. Але потім Настя виправдала його. Помилився. Не підібрав слова. Женя взагалі не був балакучим співрозмовником. Ця похмурість і небалакучість подобалася Насті. «Все в собі тримає, — хвалилася вона подругам, — цей не зрадить і не скривдить. Для зради потрібні здібності, дівчину треба вмовити», — посміхалися подруги. Разом із усіма сміялася й Ліля.
Не знаючи, що робити далі, Настя стала на всю силу махати таксі, що проїжджав повз. Машина зупинилася, вона сіла якомога непомітно, ніби за нею стежать. Плеснула по плечу водія:
- Швидше швидше.
Настя ще від’їхати не встигла, як яскравим світлом телефон зажадав відповісти. Дзвонив Женя:
- Ти де? Я тут один як ду*ак, про тебе всі питають. Ти мала вже приїхати, щось трапилося? – Настя відключила телефон та викинула його у вікно. А потім розплакалася як маленька дитина, у якої забрали улюблену іграшку. Плакала довго, гірко і з голосіннями.
Весь цей час машина їхала. Настя стала приходити до тями і раптом згадала, що адресу вона водієві не говорила.
- Ми куди їдемо? – Обережно запитала вона
- Додому, – відповів водій. А Настя бачила, що машина мчить по дорозі.
- Куди додому?
— Тобі назвати адресу? – Водій відповів грубо та нахабно, як їй здалося.
— Негайно зупиніть, зупиніть, — закричала Настя.
- Серед поля? – водій сміявся, – що ти тут робитимеш?
— Я зараз у поліцію подзвоню, — Настя сказала перше, що спало на думку. Вона стала приходити до тями, згадала, що телефон вона викинула і подзвонити тепер не може. Що все розповіла чужій людині і що вона тепер знає, що нікого в неї немає. Кине зараз десь у лісі, ніхто й не знайде
Настя хотіла вистрибнути на ходу і навіть двері спробувала відкрити, але в темряві і тремтячими руками не змогла знайти ручку. Вона опустила руки і знову заплакала, тільки тепер тихо й приречено. Хай буде все як є. В’бє її зараз мань*як і не буде більше страждань і зрад. Видно так їй судилося.
Машина різко загальмувала. Водій мовчки підійшов до дверей.
- Виходь.
- Не піду, – Насті раптом дуже захотілося жити, і вона вирішила, що просто так не здасться, боротиметься.
- Не дури, Насте, – спокійно сказав водій, приїхали. Настя підняла голову і вперше глянула на водія, що стояв поруч.
- Сергій? – Тихо запитала вона
— А ти гадала хто? – Настя дивилася на свого однокласника, наче вперше його бачить. У голові пролітали уривчасті спогади, що він після школи кудись поїхав, що начебто зробив кар’єру.
- Ти що таксист? – недовірливо спитала вона.
Сергій засміявся знайомим та рідним сміхом:
- Який таксист?
- А чому ти мене підвіз?
— То ти так махала, я думав, що кинешся під колеса.
— А я… — Настя хотіла виправдатися.
— Я знаю все, — Сергій обійняв її за плечі, — дуже корисна поїздка. Ти ніколи не була такою відвертою. – Настя засміялася, на душі стало легко та спокійно. Вона стояла біля свого будинку.
— А я через тебе приїхав, — він перебирав її маленькі пальчики своєю великою рукою. — Як добре, що ти не вийшла заміж.