Таня і Михайло жили щасливо до певного моменту. Був достаток, яскраві подорожі світом, автомобіль, двокімнатна квартира.
Але одного разу, щось пішло не так. Чи то свекруха налаштувала сина проти невістки, чи Михайло сам налаштувався.
– Внуків хочу, Михайле, – заявляла Ганна Павлівна. – Вам скоро по 30 років, а онуків все немає.
Пара йшла до того, щоб мати дітей, але не виходило.
– Коли ми вже дитину заведемо? – питав Михайло дружину.
– Михайле, дітей не заводять. Діти – це подарунок згори, – спокійно відповіла Таня.
– Слухай, коли це подарунок, тоді, може, ти десь нагрішила? – пожартував Михайло.
Таня змовчала. Є грішні, але з купою діток.
Спробувавши всі методи, пара так і не змогла народити дитину. Подружжя дуже не злюбило одне одного. Усі сварки зводилися до одного.
– Я не можу так. Давай розлучатися. Жити з тобою, знаючи, що ми не матимемо дітей, я не хочу, – категорично заявив Михайло.
Розлучилися. Роз’їхалися.
Таня пішла до своєї старої квартири студентських часів. Жилося їй добре, через розлучення вона сильно не переживала.
«Діти… Ну і що, що їх нема? Може, нам любові на них не вистачило б? – Розсудила вона.
У буденній метушні, у пориві генерального прибирання, у неї зламалася пральна машина. Таня побігла до сусідки, яка завжди чимось допомагала.
– Тітко Марія, доброго дня! А ви не знаєте, хто тут знається на пральних машинах?
– Доню, так у нас на п’ятому поверсі, із 26 квартири, майстер на всі руки. Давай подзвоню, я якраз хотіла у нього дещо спитати. Алло, Дмитро?
За 5 хвилин прийшов молодий хлопець. Звичайний на вигляд, але зате спритний, з кмітливістю і руками з плечей. За годину він упорався з технікою і порадив якнайшвидше щось поміняти у ванній.
– Можете ще раз повторити? Я запишу. Мені ці поняття сантехнічні невідомі. Я все наплутаю і ляпну щось у магазині, – розгубилася Таня від великої кількості специфічних слів.
– Хочете я куплю? – Запропонував Діма.
– Хочу! А відремонтувати не зможете? – запитала Таня.
– Без проблем, – усміхнувся чоловік.
Діма був єдиною людиною, яка не викликала жодної неприязні у Тані, перебуваючи в її квартирі. Такі ввічливі та акуратні майстри їй ще не траплялися.
Вона помітила, як часто їй в голову прилітала та сама думка: «Хоч би в мене ще щось зламалося».
– Якщо ще щось треба полагодити – звертайтесь! – попрощався з нею Діма.
Щоб не захаращувати голову всякою мрійливою нісенітницею, Таня пішла в магазин. Вивчаючи продукти на полицях, не зважаючи на світ навколо, вона випадково зіткнулася з Дімою.
– Ой, це ви? Ще раз привіт! – привітався він. – Як добре, що ми знову зустрілися! Мені здається, що тепер ви зможете мені допомогти. Який із цих супових наборів ви б обрали?
Зовсім не хотілося відходити один від одного. Ні на мить.
Нарешті вони зустрілися!
Є такий тип людей, від яких не настає перенасичення спілкуванням, скільки з ними не розмовляй і скільки з ними не жартуй. Так сталося з Танею та Дімою.
– Я коли тебе побачив, одразу з’явилася впевненість, що ти будеш моєю, – за півроку скаже Діма. – Виходь за мене?
І Таня, звичайно, відповіла «так». А потім вони довідалися, що в них буде двійня.
Якось увечері, у гості до Тані ненароком нагрянув колишній Михайло. Ніхто не хотів за нього заміж.
– А! – сказав він, коли зайшов і побачив живіт, що округлився Тані, а потім і чоловіче взуття. – Ой!
– Тань, а ти мою бритву не бачила? Знову посіяв десь, – спитав Діма, виходячи з ванної.
– Піду я, – швидко вискочив колишній за двері.
– Це хто? «Привіт» із минулого життя? – пожартував Діма.
– «Бувай» з минулого життя, – засміялася Таня.