– Ти, Лесю, не добре робиш, бо обом дітям треба однаково давати. Тому Наталка
ображається на тебе справедливо, – каже мені моя сваха Люба.
Ми з нею живемо по-сусідству, моя молодша донька Наталка вийшла заміж за її
сина Романа. Живуть вони в місті, в квартирі, яку я їм купила. Але зараз донька на
мене образилася, і не хоче приїжджати ні до мене, ні до свахи. А сваха мене картає,
що це я винна, бо роблю різницю між дітьми.
Мені 67 років, я після 22 років заробітків нарешті повернулася додому, що і стало
причиною неприязні між мною і молодшою донькою, яка звикла всі ці роки жити за
мої гроші. Тепер лавочка прикрилася, і вона бунтує.
Дітей у мене двоє: старша донька Зоряна, яка з зятем і внуками живе біля мене, і
молодша донька Леся, якій я кватиру в місті купила. А старша живе в величезному
будинку, тепер уже разом зі мною.
Я вважала, що дітям я достатньо допомогла, і що все порівну – одній будинок, іншій
квартиру, але молодша донька раптом заявила, що я їй не додала мінімум 50 тисяч
євро, бо яка ціна її квартири, і яка ціна будинку, це ж не до порівняння.
Я була відверто ошелешена її заявою, бо замість того, щоб мені дякувати за все, вона
стала рахувати мої гроші, скільки кому я дала.
Звичайно, що мені це не сподобалося, і я запитала Наталку, чому вона не враховує
всі ті гроші і посилки, які я їй 22 роки слала. Та вона в мене жодного дня на роботі не
працювала, відколи народила дитину, то сидить удома, а внуку вже 19 років.
Зять працює, але отримує небагато, він не звик напрягатися, а навіщо, якщо теща
купила і квартиру, і машину. А якби не було моїх заробітчанських грошей, йому б
самому довелося б про це думати.
Інша справа – сім’я старшої доньки. Зоряна закінчила університет, працює по
спеціальності, зробила непогану кар’єру і сама дуже добре заробляє. І старший зять
не відстає, теж працює і заробляє.
Вони самі склали на квартиру для свого сина гроші, хотіли придбати однокімнатну, а
я сказала, що додам трохи грошей, нехай беруть двокімнатну, бо по суті я за ці 22
роки жодного євро Зоряні і не дала, вона сама справлялася. Єдине, що я гроші зятю
на будову висилала, він керував усім, і будинок у нас вийшов справді великий і
гарний.
Спочатку Наталка надулася через те, що я приїхала додому з грошима, і дала їй лише
100 євро. Я тоді пояснила, що за кордон я більше не збираюся їхати, тому мушу
залишити гроші, які я привезла з собою, собі на старість.
Потім я вирішила додати 12 тисяч євро на двокімнатну квартиру, бо решту суми у
Зоряни і її чоловіка було. І про це дізналася Наталка, і влаштувала нам спочатку
сцену, а потім бойкот – не спілкується ні зі мною, ні з сестрою, ні навіть з свахою, яка
взагалі тут ні до чого.
Сваха добре знає всю цю ситуацію, і все одно мене картає, що я недобре вчинила, бо
треба дітям порівну давати.
– Якщо дали старшій 12 тисяч, то треба було дати і молодшій таку ж суму, – каже.
– Нагадайте, свахо, скільки ви дали? – не витримала я.
Люба замахала руками:
– А я що? А я звідки? То ви заробітчанка, а у мене пенсія, – стала вона ображено
виправдовуватися.
– Ну от і мовчіть, вам ніхто не забороняв їхати і також допомагати, – кажу. Бо радити
збоку добре, а самому щось зробити – то вже гірше.
Я вважаю, що я все правильно зробила, і нікого не обділила, особливо молодшу
доньку, яка отримала від мене і квартиру, і машину, і гроші весь цей час.
А яка ваша думка? Я правильно роблю, чи ні?
Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.