– І довго ще я буду так стояти з валізами в коридорі? Може, нарешті, впустиш? –
каже Петро і благально дивиться на свою дружину Софію.
Не минуло і року, як він вирішив, що хоче до неї повернутися, бо такої жінки йому
ніде не знайти. Софія мусить його пробачити, адже вони прожили 24 роки, а те, що
він пішов від неї ненадовго – це не рахується, просто йому треба було в собі
розібратися.
Софія дивилася на чоловіка з валізами, і в її душі не виникало ніяких емоцій. Рівно
рік тому картина була протилежною. Петро зібрав свої речі, і сказав, що йде від неї,
бо у нього з’явився шанс стати щасливим.
– Розумієш, Софіє, Галинка розлучилася нарешті з своїм чоловіком. Та він її не
вартий. А я любив її ще зі школи. Вона не проти зараз зі мною зійтися. Софіє, це мій
шанс, розумієш? – Петро так спокійно ділився своїми думками, наче це він не
дружину кидає, а другу розповідає про свої плани і почуття.
Тримати чоловіка Софія не стала. А навіщо, якщо давнє кохання повернулося і кличе
його? Вони з Петром гарно прожили, двох синів виростили, шкода, що до срібного
весілля рік не дотягнули.
– Бідолашна ти, Софіє. І хто твій Петро після того, що він вчинив? – шкодували жінку
сусіди і знайомі, але вона нікому не дозволяла говорити про свого чоловіка погано.
– Петра не чіпайте, він мрію здійснив, зрештою, це його життя.
– Чудна ти, Софіє. І що, ти зовсім на нього зла не тримаєш?
– Ні, – відповідала жінка і говорила вона це щиро.
Ще до одруження вона знала, що Петро зустрічався з Галиною, кохання у них було.
От тільки в якийсь момент вони щось не поділили, і посварилися. Галина за місяць
вже вийшла заміж за іншого.
Петро погорював, а потім Софію зустрів. Теж довго не тягнув, і через три місяці вже
весілля відгуляли. А потім в кожного свої турботи, так що життя так закрутило, що
він про свою Галину і не згадував.
Та тільки він дізнався, що Галина розлучилася з чоловіком і вже вільна, то дав собі
другий шанс. Цього разу Галина його прийняла, і Петро був найщасливішим у світі,
адже він вже уявляв, яке чудове життя тепер на нього чекає з коханою.
Проте, дуже скоро він в усьому розчарувався. Галина не вміла ні смачно готувати, ні
красиво подавати. Все частіше він згадував свою дружину, яка з будь-якої
найпростішої страви вміла зробити кулінарний шедевр.
Софія знала, що на сніданок Петро любить оладки з сливовим варенням, і не
лінувалася їх щодня пекти. А варення вона ще влітку спеціально готувала.
А неділя – то день для вареників, Петро був впевнений, що прокинеться, а на кухні
вже готові його улюблені вареники з сиром.
Свої сорочки Петро ніколи не прав, він навіть не помічав, як і коли Софія це робить, а
просто брав з шафи чисті, напрасовані сорочки.
І таких, здавалося б, дрібниць було безліч, яких Петро не помічав і не цінував, а зараз
їх йому дуже не вистачає. Галина чи не вміла, чи не хотіла турбуватися про чоловіка.
Але вона дуже хотіла від нього уваги, турботи, а головне – грошей.
Коли Петро це зрозумів, то вирішив повернутися до Софії, адже усвідомив нарешті,
як йому було добре поряд з нею. От тільки він цього не цінував, поки не втратив.
– Проходь, Петре, це і твій дім також. Я тобі навіть зараз вареників зроблю, бо ж
неділя сьогодні, – каже Софія.
Петро не чувся від радості, бо подумав, що дружина його пробачила. Але Софія його
ошелешила:
– Але не сподівайся, що ми знову будемо разом. Поки тебе не було, я теж хорошого
чоловіка зустріла, так що не ти один шукав щастя.
Петро стояв мов вкопаний, бо такого від дружини він точно не сподівався.
Чомусь чоловіки, коли йдуть від своїх дружин, не думають про те, що і вони теж
можуть собі когось знайти, і в такому випадку нічого уже назад не повернути.
Існує думка, що чоловіки повертаються, а жінки – ніколи. А ви згідні з цим
твердженням?
Фото ілюстративне