Катерина після почутого оніміла. Їй хотілося якнайшвидше втекти звідси. Дівчина ще раз подивилася на Олега, потім підвелася з ліжка і почала швидко вдягатися. Сумка стояла у кутку. “Добре, що я не встигла розкласти речі”, – подумала Катя.
– Почуваюся Попелюшкою, – шепотіла Катя в трубку телефону, – так, саме так. Для повноти картини матері Олега не вистачає одного: попросити мене виростити сорок рожевих кущів, – зітхнула дівчина, яка лежала на покривалі в чагарниках смородини. Поруч із нею стояла порожня літрова банка.
– Терпи, Катько, мільйонери просто так не дістаються – тільки в бою, – засміялася подруга Світлана.
– Та які там мільйонери, – обурилася Катерина, – ну так, міцні господарники, але до мільйонерів їм, як до Марса. Хто тобі взагалі сказав, що Капустін із багатої родини?
– Це всі знають у компанії, – знизала плечима Світлана, – батьки Олега – дуже забезпечені люди. Перевіряє він тебе, Катю тобі говорю. Відчуваю нюхом. Мене не проведеш.
– Не знаю, що ти там відчуваєш, але працювати третій день мені доводиться. Манікюр зіпсувала навіть, хоч і в рукавичках працювала. Не хочу я таких багатіїв уже, – почала вередувати та, але тут же почула голос, що долинав здалеку.
– Катенько, ну як там справи, банку всю вже зібрала?
– Так, Наталя Володимирівно, майже зібрала. Трохи залишилося, – Катя подивилася на пару ягід на дні, зітхнула і піднялася, – гаразд, Світлано, пішла я на плантації.
– Поки що, рабиня Ізаура, – засміялася подруга і відключила телефон.
Катерина Савельївна приїхала до обласного центру з маленького районного та живе тут уже сім років. Спочатку дівчина закінчила університет та влаштувалася працювати у компанію з виробництва добрив. Чоловіків тут працює чимало.
Каті це було лише на руку. Вона вирішила, що давно час шукати не просто кавалера, а людину, за яку можна буде вийти заміж. До цієї справи потрібно підійти з розумом і тримати обома руками першого красеня, що трапився.
Чоловік, якого Катерина бачить своїм майбутнім чоловіком, має бути добре забезпечений, молодий, гарний. Він добре заробляє, поважає батьків дружини та всіляко їм допомагає і, звичайно ж, він дуже любить дружину. А головне ні в чому їй не відмовляє.
Але де ж такого взяти? Такою людиною був Олег Капустін. У компанії Олег Андрійович обіймав посаду керівника підрозділу з виробництва мінеральних добрив. Чоловік був молодий, гарний і заробляв чудово. Крім того, молоді люди симпатизували один одному, часто спілкувалися, а потім взагалі почали зустрічатися.
Через кілька місяців Катерина зрозуміла, що закохана в Олега, а чоловік все частіше заводив розмови про створення сім’ї, дітей. Йому виповнилося 28 років – саме час подумати про сім’ю. Катя теж була не проти. Ще б!
Олег поєднував у собі всі якості, які мріяла бачити жінка у своєму чоловікові та ще й любив дівчину дуже сильно. Життя починало налагоджуватися! Савельївна уявляла своє життя раєм.
“Ну а що? – думала Катенька, – народжу дитину, а після декрету взагалі на роботу не вийду. Почну займатися дітьми та собою. Олег на той час піде на підвищення, а можливо й у директорське крісло сяде. Батьки його багатенькі онукам допомагатимуть. Наймемо хатню робітницю…”
– Катя, – Олег вирвав наречену з її мрійливих роздумів, – мама з татом у п’ятницю нас на дачу запросили. Адже час познайомитися.
– Чудово, – посміхнулася вона, – і де ваш заміський будинок розташований. Катерина сказала назви кількох розкішних заміських селищ.
– Ні, – заперечно похитав головою наречений і посміхнувся, – дача батьків розташована в Гаврилівці.
– У Гаврилівці? – скривилася Катя, – “Господи, як їх туди занесло? Це повний відстій”, – подумала дівчина, але вголос цього не сказала.
У п’ятницю після роботи Олег та Катя поїхали на дачу до батьків Капустіних. Дівчина підготувалася до зустрічі: зачіска, макіяж, свіжий манікюр, нова сукня. Важливо справити перше враження. Нехай не думають, що Катя – село якесь. Мати Олега одразу має зрозуміти, що син зробив правильний вибір.
Олег уважно подивився на наречену:
– Катя, ти в село їдеш, навіщо ти так вирядилася?
– Переодягнуся на місці, хочеться при знайомстві з твоїми батьками виглядати як королева.
– Та їм все одно, в принципі, – знизав плечима Олег, – королева ти чи принцеса, аби тільки толк від тебе був.
Катерина зиркнула на нареченого і промовчала.
Під’їжджаючи до дачі, Катя вже дуже хотіла їсти. Перед зустріччю з батьками дівчина так перехвилювалась, що нічого не їла. Заспокоювало тільки те, що зараз у гостях поїдять, але не там було.
На поріг вийшли двоє людей, мало схожих на міських багатіїв. На жінці був халат у квіточку, а на голові бігуді. Чоловік – у майці-тільняшці та спортивних штанах. До столу Олега та Катерину ніхто не запросив. Обнялися, привіталися – от і все знайомство.
– Добре, що ви приїхали, доки не стемніло, – з усмішкою промовила Наталя Володимирівна, – а ми з батьком втомилися на городі сьогодні. Як воли цілий день оремо, вечерю не встигла приготувати. Ну, нічого, зараз мені майбутня невістка допоможе, – підморгнула Олегова мати.
Катя зовсім розгубилася, а потім зовсім злякалася, коли майбутній свекор простягнув їй сокиру:
– Біжи, Катюха, курку спіймай, а я поки що воду закипячу.
– Ні, Андрію Павловичу, я не можу курку, Ви що? Все, що завгодно, тільки не це, очі майбутньої невістки сповнилися сльозами.
– Тоді тримай лопату, – погодився свекор.
– Курку – лопатою? – злякалася дівчина.
Андрій Павлович важко зітхнув:
– Лопата для картоплі, ферштейне? Сходи на город, піввідра організуй. Як виглядає картопляне бадилля знаєш? – примружився свекор.
– Знаю, – образилася Катерина, – що ж Ви вважаєте, я зовсім без розуму.
– Ні, не вважаю, голосно промовив отець Олега і додав тихенько, – а впевнений.
За півгодини батько нареченого знову лаяв Катерину:
– Це тільки нелюд міг таке зробити: всю картоплю порізала лопатою. Ти хоч раз у житті картоплю викопувала?
– Ні, а навіщо мені? Ми картоплю у магазині купуємо завжди. Мої батьки – люди інтелігентні, живуть у квартирі і городу у нас немає. Ми – люди міські.
– Інтелігентку, отже, Олег знайшов. Ну, що ж, – зітхнув батько, – ми з матір’ю звикли поважати вибір сина. Доведеться тебе всьому навчити.
– Навіщо? – знову злякалася Катя.
– За шафою, – глузливо сказав Андрій Павлович, – іди матері на кухні допоможи. Сподіваюся, хоч у цьому від тебе буде толк.
“Що відбувається?” – думала дівчина, поки йшла в літню кухню, – це називається: забезпечені міські батьки? Куди я потрапила і навіщо це мені все? Ні, якщо так далі піде, то довго я не витримаю. Таке життя не для мене. У такому разі, нехай Олег шукає сільську бабу.
На кухні було дуже спекотно. На плиті щось шквірчало, шипіло і кипіло. Наталя Володимирівна попросила невістку приготувати салат, нарізку, накрити стіл, принести воду з колодязя, розпалити самовар, вимити стіл та підлогу в альтанці. На той час, коли сіли вечеряти, Катя заснула прямо за столом.
Прокинулася дівчина від того, що батьки Олега голосно розмовляли під вікнами спальні, де спали Олег та Катя. Вона подивилася на годинник: шість годин ранку. Заснути більше не вдалось. То Олегова мати сміялася голосно, ніби навмисне, то батько лаяв кота, який знову застрибнув на стіл.
Катя подивилася на сплячого Олега та побачила у його вухах навушники. Дівчина розлютилася, піднялася з ліжка і виглянула у вікно:
– Добрий ранок. Можна тихіше? Ми з Олегом виспатися хочемо у свій законний вихідний.
– Доброго ранку, Катенько, – усміхнулася свекруха, – та ти не хвилюйся. Олежка у мене з дитинства такий: хоч у барабани бий, а він спить і не прокинеться.
– Олег – так, але я не можу спати в такій обстановці, мені потрібна тиша, – обурилася майбутня невістка.
– Що ж нам з матір’ю тепер, на шкарпетках ходити? – розсердився Андрій Павлович, – вона, отже, спить, а мати з ранку на станцію їздила, молочку привезла, вареники з сиром приготувала, млинці, щоб вам – інтелігентам до сніданку подати. У нашій сім’ї жінки рано прокидаються. А це – бог знає, що.
Катя відразу відійшла від вікна і сіла на ліжко. Вона була засмучена, а вихідні – зіпсовані. Тим часом розмова за вікном тривала. Дівчина добре чула про що розмовляють батьки Олега.
– Андрію, ну чого ти розійшовся? Нехай спить поки що. Заміж вийде, напрацюється ще. Ти ж знаєш, як мені набридла ця дача. Тільки й мрію, що син швидше одружується. Тоді можна буде звалити це на невістку.
– Це само собою, – погодився Андрій Павлович, – але й зараз нехай не ухиляється. Бач, спати їй заважають, королева знайшлася. У нашій родині ледарів не люблять. Усі жінки Капустіни – трудівниці та майстрині. І батькам допомагають, і в домі завжди лад.
– Це вірно, але дівчинку не лякай заздалегідь, бо наш Олег так ніколи і не одружиться. Скільки наречених втекло? Багато. А синові скоро тридцять. Поки ця попалася на гачок, головне, щоби не зірвалася.
– Ну, добре, мамо, підсікай рибку, як ти вмієш – добром і ласкою, – крекнув Андрій Павлович і додав, – піду косу наточу, викосити траву треба біля річки.
Катерина після почутого оніміла. Їй хотілося якнайшвидше втекти звідси. Дівчина ще раз подивилася на Олега, потім підвелася з ліжка і почала швидко вдягатися. Сумка стояла у кутку. “Добре, що я не встигла розкласти речі”, – подумала Катя.
Але втекти не вдалось. Як тільки майбутня невістка одяглася, у вікно зазирнула мати Олега і прошепотіла:
– А ти вже одяглася, Катенько? Ось добре. Ходімо зі мною, треба баночку смородини зібрати. Пиріг до обіду буде.
І ось тепер Катя лежить у кущах на невеликому покривалі, яка захопила з собою і розмовляє телефоном. Подруга Світлана заспокоїла дівчину: сказала, що Олег швидше за все перевіряє її. А мама сказала:
– Не такий страшний чорт, як його малюють. Ти, дочко, спочатку заміж вийди, а потім ми подивимося хто – кого.
– Мамо, я вже не хочу заміж. Я їх боюся, – захникала Катя.
– Тридцятка на носі, нема чого кочувати. Зрештою, батьків не обирають. Головне, що ви з Олегом підходите один одному, а з його ріднею ми потім розберемося, – наполягала мати, якій дуже подобався майбутній зять.
– Як же ти з ними розберешся, мамо? Бачила б ти їх: і самі цілий день риються як кроти, і мене змушують, а Олега не чіпають. Він то спить, то їсть. Батько його каже, що у родині Капустіних завжди жінки працювали по дому, на кухні, на дачі, по господарству, а чоловіки лише допомагають, та й то, якщо хочуть.
– Хех, так треба було сказати, що в родині Савельєвих все навпаки, – обурилася мати Каті, – гаразд, дочко, протримайся цих вихідних, як можеш, а наступної п’ятниці ми до них на дачу разом приїдемо.
Мама трохи заспокоїла Катю, і дівчина швидко зібрала банку смородини. Французький манікюр Катерини був геть-чисто зіпсований, але вона не сумувала. Все, що вимагала майбутня свекруха, дівчина справно виконувала: вимила підлогу, прополола грядки з капустою та помідорами, допомогла зібрати траву, яку косив Андрій Павлович.
Після одинадцятої ранку почала готувати обід, по обіді помила посуд, зварила компот, полила квіти. За цілий день жодного разу не присіла. Натомість Олег відпочив на славу. Молодий чоловік прокинувся о 12-й годині і подався на річку, а ввечері зібрався з батьком на нічну риболовлю.
Повернувся під ранок і ліг спати, а Катя разом із Наталією Володимирівною почала чистити рибу. У цей час жінки довго розмовляли. Мати все нахвалювала своїх чоловіка та сина, а ось Катерина подивилася на Олега зовсім іншими очима:
– Олежка у нас один і ми для нього намагаємося з батьком. Хлопець і у школі навчався добре, і спортом займався, університет закінчив, працює на керівній посаді. Гордість за сина неймовірна. Виростили справжню людину та чоловіка. Сподіваємося, що і майбутня дружина цінуватиме його.
– Я взагалі теж добре вчилася, маю розряд з легкої атлетики і університет закінчила з червоним дипломом, тож нічого особливого в досягненнях Олега не бачу. Звичайний нормальний хлопець, – надула губи Катя.
– Ти теж молодець, – байдуже сказала Наталя Володимирівна, – але серед жінок багато таких розумниць і красунь, та не кожній вдається знайти такого, як наш Олег.
– Отже, мені дуже пощастило? – посміхнулася наречена.
– Звичайно, пощастило, Катюша, – засміялася мати, – а якщо не будеш свого чоловіка гідно цінувати, то й сама не помітиш, як знайдеться більш спритна, господарська, хитра і відведе. Тож намагайся, Катю. До речі, зараз рибу почистимо, я смажити почну, а ти швидше стіл накривай, чоловіки наші скоро прокинуться.
У цей момент на поріг будинку вийшов Олег. Хлопець почухав живіт і крикнув:
– Катю, чайник постав.
Дівчині захотілося просто зараз все кинути і бігти від цієї родини подалі. Батрачити все життя на лінивого “генія” не було жодного бажання. Вона раптом подумала, що заміж поспішати не обов’язково. Краще вже одній, ніж із таким щастям.
Додому їхали мовчки. Тільки коли заїхали до міста, Олег весело спитав:
– Ну, що сподобалося у нас на дачі? Тепер сама проситимешся, – підморгнув наречений, але Катя залишилася серйозною.
– Ні, я туди не поїду. І взагалі, ти вибач мені, Олегу, але я зрозуміла, що ми з тобою зовсім різні люди. Нам краще розлучитися.
Олег був приголомшений настільки, що машина моментально пригальмувала.
– Тобто як це розлучитися? Заяву до РАГСу подали, деяких із гостей вже запросили.
– Деяких, але не всіх. Так що краще розлучитися якомога раніше.
– Катюш, почекай. Хотів пізніше сказати, але якщо така справа, то зараз зізнаюся: це були не мої батьки, а двоюрідний дядько з дружиною. Я попросив їх допомогти мені перевірити мою наречену. Чи годиться вона мені за дружину. Тепер бачу, годиться, – хлопець потягнувся, щоб обійняти наречену, але вона відсторонилася:
– Ти що, ненормальний? Втім, дякую тобі. Завдяки цій дурній перевірці я зрозуміла, що заміж за тебе зовсім не хочу.
– Але ж це все гра була. Насправді тобі не треба буде працювати на дачі моїх батьків та й живуть вони в місті. Жодних городів у них немає. Перевіряв я тебе, Катю, – засміявся Олег, – не бійся, все в тебе буде, ми – забезпечені люди. Моя дружина взагалі буде вдома сидіти, їй працювати не треба, – з гордістю повідомив хлопець, а Каті раптом стало гидко:
– А може, я хочу працювати! Ти спитав у мене? Перевіряв? Ну, от і доперевірявся, – дівчина відчинила двері машини, підхопила свою сумку і вийшла.
Капустін так і не зрозумів, що сталося. Через рік Катерина одружилася, а Олег Капустін не одружений досі, хоча періодично дівчата змінюють одна одну. Але, певне, перевірки ніхто не проходить.
Якось задзвонив телефон. Це була її подруга Світлана.
– Привіт, Катюш! Ну, як ти там після всього цього? Справляєшся? – Запитала Світлана.
– Та як сказати… Наче й легше стало, але все одно якось не по собі. Знаєш, я тут подумала – може, я надто поспішно все вирішила?
– Ти що, Катя? Цей Олег тебе просто використав для своїх безглуздих перевірок! Ти все правильно зробила.
Катя зітхнула: – Напевно, ти маєш рацію. Просто іноді так хочеться вірити у щирість людей.