– Ти думаєш, Вероніка оце все схвалить?
– Такі як Володимир на дорозі не валяються, і взагалі у всіх моїх друзів онуки є вже давно! А в нас? Одна в школі цілими днями, краще б про своє особисте життя задумалася. Друга міняє чоловіків раз на тиждень. Цікаво звідки вона їх знаходить?
– Вероніка ще молода, їй всього двадцять три. Дівчина просто шукає свій ідеал.
– Галю, та який ідеал?! Чоловіка треба вибирати не за принципом – гарний і багатий, а…
– Микольцю, і все одно, мені здається ти не правий. Вероніка має сама визначитися, а твій Володимир… Ми його навіть не знаємо.
– Я знаю. Він дуже приємний молодий чоловік, старший за нашу Вероніку звичайно, але це навіть на краще. Хтось же ж має напоумити нашу дівчинку.
– Хм… Не думаю, що це хороша ідея, хоча, роби як знаєш…
…У призначений день біля будинку Галі й Миколи зупинився розкішний автомобіль, з якого вийшов молодий чоловік у дорогому костюмі.
Його біла сорочка явно була з найновішої колекції відомого бренду, а костюм сірого кольору в тонку смужку, вигідно підкреслював сіро-блакитний колір його очей.
У руках чоловік тримав два букети – один ніжно-кремового відтінку, а другий пурпурного кольору з білими вкрапленнями.
З салону автомобіля чоловік дістав коробку з тортом і швидким кроком попрямував до будинку.
Там на нього вже чекали.
Галина прискіпливо зміряла його поглядом.
А що? Мала право! Тим більше, що він був на вулиці, а вона на кухні за мереживною завісою.
Микола задоволено потирав руки, бо ж якщо Володимир і Вероніка сподобаються один одному, то це буде вигідно для всіх.
Микола, окрім дочок, не мав інших спадкоємців, тому мріяв знайти такого зятя, якому він зміг би довірити свою фірму.
І таку людину він знайшов.
Володимир був сином його давнього друга. У свої тридцять вісім років чоловік був неодружений, зате мав величезний досвід у сфері будівництва, оскільки вже багато років займався постачанням будматеріалів.
А це була чудовою ідеєю об’єднати їх сім’ї. В одних фірма, що займається будівництвом, а в інших фірма з постачання матеріалів.
Головне, щоб Вероніка не підвела…
…Вероніка й не підвела. Вона приїхала якраз вчасно.
Гарно вкладене волосся спадало їй на плечі, а бірюзового кольору сукня ідеально їй пасувала.
Завдяки високим підборам, дівчина здавалася стрункішою і вищою, що робило її ще більш привабливою.
Заміж вона, звичайно, не збиралася, а ось підняти свою самооцінку зайвий раз було б непогано.
Тим більше, що зовсім недавно вона пережила важке розставання.
Знайомство й обмін любʼязностями швидко перейшло в ту стадію, коли люди починають обережно визначати, а чи підійде їм ця людина? А чи не зробить він нам щось неприємне?
Вечеря добігала кінця, коли у вітальню зайшла старша дочка Галі й Миколи – Ліза.
– Знайомтеся, це наша старша дочка – Ліза.
– Дуже приємно, я Володимир.
– Взаємно.
Дівчина вибачилася й пішла в кімнату. Вона не любила вечеряти в колі сторонніх, тим більше, що тут явно було видно, що Вероніка привела чергового залицяльника.
Прийнявши душ і переодягнувшись у джинси та футболку, Ліза, незручно стаючи на ліву ногу, пішла на кухню.
З ногою проблеми у Лізи були з народження, тому вона чудово розуміла, що навряд чи комусь сподобається.
Через це дівчина всю себе присвятила роботі.
Батьки теж це розуміли, тому не надокучали їй запитаннями, коли вона вийде заміж.
Зате Вероніку вони завжди розпитували. Їм було цікаво, з ким зустрічається їхня дочка і наскільки серйозні ці стосунки.
Вечеря в повній самоті для Лізи була не рідкістю. Вона часто допізна засиджувалася над шкільними зошитами, а потім ближче до півночі виходила на кухню, щоб повечеряти.
Ось і зараз вона вечеряла і думала про щось своє. З вітальні долинали веселі голоси, а Ліза мріяла якнайшвидше добратися до ліжка і лягти спати…
У коридорі вона раптом зустрілася з Володимиром, який погодився підвезти Вероніку до подруги.
Тут дівчина злукавила. Їй не потрібно було ні до якої подруги, просто вона хотіла залишитися з ним наодинці, щоб дізнатися, ким же ж насправді він є.
Тієї ночі Ліза довго не могла заснути. Ні, вона не була такою, щоб закохуватися з першого погляду.
Проте Володимир зміг зробити неможливе.
Він зміг сподобатися Лізі, яка у свої тридцять п’ять років ще жодного разу ні з ким не мала серйозних стосунків.
Вероніка повернулася через годину і задоволена побігла у свою кімнату.
Батьки зайвих питань не ставили. І так було видно, що все пройшло добре. Вероніка прямо сяяла від щастя.
Залишилося тільки почекати трохи і все буде так, як вони задумували.
Проте Вероніка мала своє бачення цієї ситуації.
Володимир чудово підходив на те, щоб понервував її колишній, але зустрічатися з ним, і тим більше виходити за нього заміж вона не збиралася.
Аж надто їй було нудно поруч з ним. Та й не дивно адже у них була така різниця у віці.
А ось Ліза вже кілька днів, як не могла викинути Володимира з думок. Вона розуміла, що такий як Володимир навряд чи зверне на неї увагу.
Та й відводити нареченого у своєї сестри було не в її правилах.
Вероніка ж останнім часом вся аж сяяла від щастя.
Вона весь час кудись бігла, а потім поверталася і з кимось мало не до опівночі розмовляла по телефону.
Ліза навпаки стала більш задумливою і намагалася уникати сестру…
…Ліза поверталася з роботи пізно, як раптом побачила біля свого будинку несподіване.
Її Вероніка цілувалася з іншим чоловіком!
З одного боку це її втішило, бо ж це означало, що Володимир тепер вільний.
А от з іншого…
Вдома Ліза вирішила поговорити з сестрою, а та тільки махнула рукою, мовляв, не лізь не в свою справу.
Це батьки, мовляв, захотіли їх звести, і навіть не спромоглися у них запитати, а чи хочуть вони самі цього.
– Ти думаєш, це нормально?
– Заспокойся, Володимир просто допоміг мені викликати ревнощі Ігоря. Ми помирились і тепер разом.
– А Володимир?
– Треба тобі цей Володимир… Стривай, а чи не закохалася ти часом, сестричко?!
– Не твоя справа!
Розмови з сестрою не вийшло. Ліза була зла на саму себе за те, що видала себе і тому вирішила вийти прогулятися, щоб заспокоїтися і зібратися з думками.
Під вікнами будинку стояв гарний джип Володимира. Здавалося, чоловік когось чекав, бо він раз у раз дивився на вікна будинку.
Ліза розуміла, що вона робить недобре, видаючи сестру, але й по-іншому вчинити не могла.
Дівчина не могла допустити, щоб Вероніка продовжувала обманювати людину, яка цього зовсім не заслуговувала.
Підійшовши ближче, вона постукала у вікно машини.
Володимир здавався збентеженим, та й Ліза помітно нервувала.
– Вибачте, ви, напевно, Вероніку чекаєте… Справа в тому… Я навіть не знаю, як вам сказати…
– Давайте повечеряємо, а заразом і поговоримо, – раптом запропонував він.
Через пів години Ліза з Володимиром сиділи у ресторані.
Володимир так само збентежено дивився на дівчину, а Ліза намагалася пояснити йому, що її молодша сестра насправді його не любить.
– Я в курсі. Ми ще в перший день знайомства розставили всі крапки над «і».
– Тоді що ви робили біля нашого дому?! – здивувалася дівчина.
– Я? Як би вам це сказати… Мені сподобалися ви, і я просто не знав, як підійти до вас. Під’їду до вашого дому, посиджу, поспостерігаю за вами здалеку і додому. Ви дівчина серйозна, до вас особливий підхід потрібний…
…Того року Галя з Миколою видали заміж двох дочок.
Вероніка вийшла за свого коханого і переїхала в інше місто, а Ліза вийшла заміж за Володимира.
А Микола, як і планував, став поступово вводити в курс справ свого зятя.
Життя дивна річ. Хочемо одне, а отримуємо, зовсім інше…