Я вийшла заміж лише тому, що завагітніла. Андрій не був хлопцем моєї мрії та коханням усього життя. Сама не розумію, як я могла бути такою необачною. Та сталося не так, як гадалося – довелося виходити заміж. Моя свекруха була категорично проти, адже вважала, що я «навішую» Андрієві чужу дитину. Дякувати богу, він таки взяв на себе відповідальність та не послухав своєї матері.
Жили ми на орендованій квартирі. Поки обоє працювали – все було добре та коли я пішла у декретну відпустку грошей стало менше, а потреб більше. Андрій розглядав як варіант можливість переїзду до своєї матері. Вона жила у власному будинку, проте поруч була її донька зі своєю сім’єю. Яким боком ще ми мали там влізти, я не розуміла.
Все ж таки на вихідних поїхали «проситися», щоб нас прихистили.
Свекруха була в настрої – рідкісний випадок. Вона пританцьовувала біля мене, цікавилася моїм самопочуттям й навіть запитувала про немовля. Тоді я зрозуміла, що їй щось потрібно. Не встигли ми пояснити причину свого незапланованого візиту, як вона почала:
-Ой, дітки, ви ж знаєте, яке зараз важке життя. От наша бабуся, хай її Господь береже, зламала ногу. Нещастя то яке, а я ж на роботі й Катруся наша щойно з декрету вийшла. Ми ніяк не можемо доглядати за старенькою. От може якби ти, доню, погодилася за нею приглянути? Це ненадовго, поки вона знову не стане на ноги.
Бабуся чоловіка, Ганна Йосипівна, хоч і була вимогливою та суворою, але з цієї рідні подобалася мені найдужче. Не сказати, що я горіла бажанням доглядати за старою, як-не-як мені скоро народжувати й потрібно буде глядіти за немовлям. Та не встигла я все, як слід обдумати, як Андрій вставив своїх 5 копійок:
-Звісно, що догляне! Все одно сидить вдома без діла!
– Я знала, що невісточка не відмовить. Ти ж така у нас золота дитина! То щоб вам було зручніше, ви заберете стареньку до себе, а Катруся зі своїми переїде у квартиру бабусі, щоб ніхто нічого не поцупив, поки бабусі не буде.
-Правильно, мамо! Я тільки хотів запропонувати те ж саме.
Поки ці двоє щебетали один з одним, я диву дивувалася, як мій чоловік може бути настільки дурним. Невже не зрозуміло, що Катя навмисне переїжджає у квартиру, щоб мати власне помешкання, а стару вони сплавили нам, щоб під ногами у них не вертілася.
Десять років свого життя я присвятила догляду за бабусею мого чоловіка в орендованій квартирі, поки виховувала Олега. Тим часом Катерина, сестра мого чоловіка, проживала у власній квартирі бабусі. Моя свекруха не цікавилася матір’ю чоловіка, оскільки у них були напружені стосунки. Мені довелося відмовитися від роботи, адже весь час був присвячений турботі про стареньку та догляду за нашим сином.
Мій чоловік часто шукав розради в алкоголі через складну ситуацію вдома. Сказати по правді, я навіть раділа, коли він не приходив ночувати додому. На голову легше, ніхто не буде виїдати мізки. Лише Ганна Йосипівна дорікала, що так у сім’ї бути не повинно й пробувала повчати свого онука.
Ми не могли дозволити собі купити власний будинок, оскільки значна частина нашого доходу йшла на оренду житла та догляд за бабусею. Коли свекруха приїжджала до нас, то зазвичай просила частину бабусиної пенсії, скаржачись на свої фінансові труднощі. Я знала, що просить вона не для себе, а для Каті, бо та хоче красиво жити, але не хоче нічого для цього робити.
Ганна Йосипівна давала їй якусь символічну суму лише для того аби та швидше пішла. Якось старенька завела зі мною серйозну розмову:
-Ти стала мені ріднішою за всіх членів моєї родини разом узятих. Я зроблю дарчу на тебе. Мій онук, дурень, він подарує квартиру своїй матері або сестрі, їм не прийдеться навіть просити. Нехай твій син, мій правнук, матиме пам’ять про прабабусю. Хоч якось віддячу тобі за догляд.
Ця розмова залишилася лише між нами. Ніхто із родини чоловіка не знав про дарчу. Ганна Йосипівна зайнялася оформленням документів не просто так, старенька відчувала, що їй ще недовго залишилося.
Коли про погіршення стану здоров’я матері дізналася свекруха, почала регулярно відвідувати її, висловлювала занепокоєння її самопочуттям і навіть запропонувала допомогу в догляді. Бабуся була не дурна і зрозуміла їхні справжні наміри. Вона навмисне використовувала свою дочку, коли просила купити їй ліки, складала список чогось смачненького у супермаркеті або просила відвезти її у якесь дороге для серця місце.
Я насолоджувався новою картинкою, де свекруха та її дочка танцювали під дудку старенької й навіть не здогадувалися, що їм за це нічого не вкипить. На жаль, тривало це все недовго. Бабусі не стало. Я щиро оплакувала смерть цієї доброї та справедливої старенької.
Не встигли її поховати, як свекруха та Катерина почали тиснути на мого чоловіка. Вони вимагали аби він відмовився від своєї частки бабусиної квартири, адже колись старенька обіцяла, що заповість помешкання обом онукам порівну. Натомість свекруха обіцяла, що йому дістанеться її будинок, після того, як її не стане.
Чоловік повірив запевненням матері й погодився відмовитися від претензій на квартиру. Мовчки я дякувала покійній за її далекоглядність, мабуть, вона знала, що саме цим і закінчиться. Тож негайно звернулася до нотаріуса і взяла спадщину під свій контроль. Того ж вечора чоловік повернувся з роботи та почав збирати речі.
Я знала, що у нього є інша, але продовжувала терпіти лише заради бабусі. Він заявив, що весь цей час промучився зі мною й тепер йому немає діла ні до мене, ні до моєї дитини. «Варто ще перевірити, чи Олег дійсно мій син» – сказав він на прощання.
Я не могла відчути нічого окрім полегшення. Нарешті моє життя починає покращуватися. Через кілька днів, коли документи набули чинності, я поїхала на свою квартиру, спакувала речі родичів й виставила їх за поріг.
Через кілька годин до нас з сином приїхала вся сім’я мого чоловіка. Вони кричали, погрожували й дорікали один одному, вигукуючи образи у мою сторону. Свекруха верещала найдужче. Врешті-решт, втомившись спостерігати за цією клоунадою, я заявила:
-Мені б хотілося відати вам квартиру, але не можу. Така вже воля покійниці, а хто я така, щоб її не виконати. Тому на все добре! Й величезне прохання: не приходьте сюди більше, якщо не хочете мати діло з поліцією.
Я знайшла роботу, у нас з сином була своя квартира завдяки бабусі, а мій чоловік скоро стане колишній. Тепер я впевнена, що все буде добре