Ми з мамою дуже довгий час були лише вдвох. Ще в лихі дев’яності вона втратила
хорошу роботу на заводі, й змогла влаштуватися лише технічкою до школи. Добре,
що не в мою.
Зарплатню не платили, харчувалися ми погано, про одяг і не йшлося. Так тривало до
мого десятого класу, саме тоді мама зустріла дядька Сергія, і нам стало легше.
Він влаштував її на хорошу посаду в адміністрації, купував нам одяг, та дарував
подарунки. Але за рік чоловік зник, залишивши маму в положенні на п’ятому місяці.
Звичайно, сказати, що ми стали жити так само як і до появи дядька Сергія, буде
неправдою. Ми стали жити краще, але все одно було тяжко.
Я підробляла, чи то промоутером, чи то офіціанткою. Мій випускний наближався, тож
я збирала на гарне плаття. У мами теж було відкладено якісь гроші, вона відкладала
їх для ресторану.
Але, сума зборів на урочистість виявилася все одно непідйомною для нашої родини,
а зайняти не було в кого. Тому, моя мама вирішила всі відкладені гроші на свято,
витратити на візок майбутньому братові.
Звісно, для мене це був удар. Я і так всю школу була мішенню для глузування, тому
хоч наостанок я хотіла втерти носа однокласникам гарною сукнею
.
Але, за іронією, я навіть відвідати цей випускний не могла. У мене були гроші додати
мамі на внесок у ресторан, але тоді не вистачило б на сукню, а без неї все було
безглуздо.
Пройшло багато років, я відучилася в технікумі на майстра зі стрижок, а потім
постійно вчилася, та працювала. Так, у тридцять років я відкрила свій перший салон
краси.
Було тяжко, але я не скаржилася. Все краще, ніж сидіти без грошей, або працювати
«на дядька».
Мама так і працювала в адміністрації, на тій самій посаді.
Звісно, зарплати на життя не вистачало, тому вона періодично тягла гроші з мене, під
приводом «Матвію треба».
На мої успіхи їй було начхати, їй було важливо лише те, що я заробляю багато
грошей. Багато, звісно, у її розумінні.
Для мене це було зовсім небагато, адже треба було платити оренду, зарплатню,
оплачувати розхідники, рахунки, та багато іншого.
– Дочко, була сьогодні на батьківських зборах — сказала мені якось мама, щось
жуючи. — Уявляєш, на випускний збирають по десять тисяч. Я ледве не випала!
– Так, це кошмар, — погодилася я, розуміючи до чого вона веде цю розмову.
– Перекажи нам п’ятнадцять тисяч. Матвій кросівки собі придивився на випускний.
Потім улітку ще поносить, — у її голосі чувся наказний тон.
Я злякалася. Чесно, мені не звикати до подібних прохань, але цього разу по-іншому.
Я згадала, як була засмучена, коли не змогла піти на свій випускний через те, що ми
не мали грошей. А зараз мама просить мене скинути пристойну суму на випускний
брата.
– Мамо, а ти не забула, що я не пішла на випускний, бо ми не заплатили за нього? –
нагадала їй я. — А все, що ти відклала на випускний, ти витратила Матвію на візок.
– Я так і знала, що ти згадаєш, — швидко відповіла вона. — Яка ти невдячна. Було і
було. Пора б уже забути. Ніхто не винний, що в нас тоді не було коштів!
– Я невдячна? — я не повірила своїм вухам. — Я роками надсилаю тобі гроші! Майже
щотижня! Але зараз у мене їх нема. Я щойно за оренду заплатила і зарплатню
видала.
– Ну, ти й жадібна. Бог все бачить!
Але відповісти я не встигла, мама кинула слухавку. Сказати, що я була шокована –
нічого не сказати.
Звичайно, у мене було п’ятнадцять тисяч, але мені було так прикро, що вона вимагає
з мене гроші з початкової школи, хоча свого часу не змогла сплатити мені
випускного.
Чим більше я думала, тим більше шкодувала, що зірвалася. Матвій був не винен, що
мама так вчинила зі мною. Мені не хотілося псувати йому шкільне життя, тому я
вирішила зателефонувати їй, щоб дізнатися, скільки переказати.
– Я вже грошей у тітки Свєти зайняла. Подачок від таких хабалок, як ти, нам не
потрібно, — відповіла мені мама.
Коли такі слова звучать від матері, завжди прикро, в яких би відносинах ви не
знаходилися. А з урахуванням того, що я їй досі не пробачила інцидент із випускним,
мені було ще болючіше.
Я згадала, як підробляла ночами, щоб не брати грошей у мами у студентстві, і як
батрачила за двох, щоб мати свій салон. А мати ні краплі не соромлячись, вимагала у
мене гроші, в якому б фінансовому становищі я не була
.
Я знала, що мама потім зателефонує і перепрошуватиме, коли їй щось буде потрібно.
Швидше за все, вона навіть планує потім цю суму за випускний з мене і взяти.
Я вирішила більше не надсилати їй грошей. Запитуватиму Матвія, що йому потрібно, і
привозитиму подарунком. Досить спонсорувати мамину безпорадність і власні приниження!
Як вважаєте, я маю рацію?