— Ти зовсім з дубу впала? Це йому зараз 48 і він якось виглядає, а потім що? Років через 10? Йому майже 60 років – старпер, а тобі лише 35 виповниться?
Що робити з ним? – Так казала мені 10 років тому моя старша сестра Валентина.
Батьків наших не стало за 5 років до того, як я познайомилась із Романом. А Валентина ще за життя батьків вийшла заміж, між нами різниця в 10 років.
Після прощання з батьками сестра зажадала продати нашу трикімнатну квартиру і поділити гроші:
— Я на орендованій квартирі з дітьми жити втомилася, хоч щось своє куплю.
Дітей у сестри двоє – хлопчик та дівчинка. Вони з чоловіком одразу замахнулися на трикімнатну, але довелося брати гроші у борг. А я купила собі однокімнатну на околиці. Вибір у мене був невеликий: або центр, але з кредитом, або хтозна-де, але без боргів.
Вибрала я друге. Довелося роботу поміняти, тому що до колишньої роботи, я витрачала б по півтори-дві години в один кінець. Ось на новій роботі із Романом і познайомилася. Мені було 24, йому – 47. Давно розлучений, є доросла дочка, яка жила за кордоном, зі своєю матір’ю. Він за мною почав доглядати.
— Спати з начальником, – скривилася одного разу в розмові, як би не про мене, одна колега, але сказала так, щоб я чула, – поганий тон! Пограється і покине.
А між мною та майбутнім чоловіком тоді ще нічого й не було, просто увага, просто підвезе до дому. Я спочатку не могла звикнути до того, що дорослий чоловік звернув на мене увагу. Але потім сама не помітила, як закохалася.
— Я не буду ходити довго навколо, – сказав Роман одного разу, як зазвичай підвіз мене до дому, – виходь за мене заміж? Хочеш, продовжуватимеш працювати, але не в моїй фірмі, хочеш – сиди вдома. Згодна?
І я погодилась. Одну заяву я подала разом із Романом – до РАЦСу, а іншу – сама вже на звільнення. Закляті колеги пройшлися по мені як ковзанкою, але мене вже це мало хвилювало. А ось сестра за мене не зраділа.
— Здуріла? На гарне життя клюнула? Він же старий! Навіть для мене старуватий!
Заміж я вийшла. Жити переїхала до чоловіка, свій один борг закрила. Роботу знайшла неподалік нового будинку. І так, я не потребувала матеріальної допомоги. І в декрет із сином через 2 роки після весілля пішла спокійно та із задоволенням.
— А твій Роман мого чоловіка до себе не візьме? – Спробувала було просити Валя.
Я Романа питала, але він категорично не хотів працювати із родичами.
— Зрозумій, – сказав мені чоловік, – навіть ти була змушена піти. Я не вітаю сімейні звʼязки на роботі. А твоя сестра, м’яко скажемо, дуже заздрісна жінка. Я не знаю її чоловіка, але не хочу зв’язуватися з твоїми родичами.
Чоловіка я зрозуміла. Сестрі постаралася пояснити. Але вона не зрозуміла, образилася, звинуватила мене в тому, що я зазналася і навіть не змогла продавити “свого старого” на допомогу своїй сім’ї.
Ось як можна?
Не поважати людину, говорити гидоті про неї і сподіватися, що вона допоможе? Валентина кілька разів бралася просити мене про допомогу, намагалася позичати гроші. Але на той момент я була в декреті, своїх грошей у мене не було.
— Та ти на свої дрібнички більше витрачаєш, ніж бюджет усієї моєї родини! –
Звинувачувала мене сестриця, – Ось трохи почекати мені тоді з квартирою, ти б
заміж вийшла за свого діда, звалила б з квартири, не довелося б нам з кредитом і
двома дітьми жили рвати!
— Тобто я ще й винна була в тому, що у сестри грошей у сім’ї не вистачає? Навіть,
якби я і вийшла за Рому раніше, я б від своєї частки у квартирі не відмовилася б:
мало що, свої активи теж треба мати.
Мій син у школу цього року пішов. Я працюю, але так би мовити, для тонусу. На
половині ставки бухгалтер. Зайнята не весь день, няням сина я не довіряю, він у
приватний садок ходив, але до школи зі школи я вожу його сама. Та й не так
шикарно ми живемо. Чи не мільйонери.
На початку вересня Валя побачила мене біля торгового центру. Я на машині була,
підвезла сестру на її прохання до дому. Вона все нила, що ось я машиною їжджу,
виглядаю добре, а вона з хліба на воду перебивається.
— Чоловік без роботи залишився, – зітхнула Валентина, – син ще вчиться у школі, а
Маринка заміж зібралася, ось як жити? Не бійся, просити твого старпера влаштувати
мого чоловіка на роботу я більше не буду. Як він, до речі? Пісок із нього ще не
посипався?
— Я зупиню машину і висаджу тебе, – попередила я сестру, – якщо ти, продовжиш
так говорити.
— Добре, не буду, – буркнула Валя і замовкла, а перед самим своїм будинком,
раптово попросила, – а хай Маринка у тебе в квартирі з чоловіком поживе? Я вже не
заїкаюся про те, що ти могла б і подарувати племінниці квартиру на весілля, але хоча
б пусти пожити? Ми ж через тебе у боргах опинилися!
Я відмовила. Ну, вивела з себе мене сестра. Попроси вона по-людськи, я б
погодилася, а так, з образами, зі звинуваченнями – мені не треба. Пусти, потім не
виставиш. Не було в мене близькості із сестрою, і не буде.
— Ну я тобі влаштую! – казала Валя на прощання.
— Уявляєш? – Розповідаю чоловікові, – Мене досі трясе!
— Правильно, що відмовила, – знизав плечима чоловік, – племінниця твоя, та й
сестра рідна, з іменинами тебе вітати роками забували. Та й не будеш ти для таких
людей благодійницею. Дивляться на тебе, як на гаманець.
Поговорили та забули, а через 3 дні Роман розповідає:
— Сестра твоя мені дзвонила, на роботу. Розповідала про тебе всяке.
— Мені соромно, – заявила сестра Роману, – мені дуже соромно, але поважаючи
тебе, я правду не маю наміру приховувати! Гуляє від тебе сестра моя. Я сама її
бачила. З молодим хлопцем, обійнявши.
— І що ти їй відповів? – Починаю закипати.
— Та сказав, що це я тобі того хлопця найняв, щоб ти за старим одружена не
сумувала, – сміється чоловік.
Ось що їй треба було?
Розсварити мене з чоловіком? Щоб у мене було гірше, ніж у неї?
Я не стала дзвонити сестрі, розбиратися теж не захотіла. Вона сама набрала мене за
кілька днів.
Навіщо? На весілля дочки нас із чоловіком покликала.
— На подарунки сподівається, – кажу чоловікові, – а може хотіла дізнатися , чи не
вигнав ти мене з дому.
— На весілля підеш? – Запитав чоловік.
— Ні, – відповідаю, – і на вулиці зустріч – вдаю, що ми незнайомі.