Коли вуйко Петро нас всіх обдзвонив, і сказав скинутися по 5 тисяч гривень, першою
моєю реакцією була думка, що з ним не все гаразд.
Нещодавно не стало нашої бабусі, яка була берегинею сімейного вогнища нашого
роду. Ми всі важко пережили цю втрату, бо дуже любили бабусю, але її старший син,
мамин рідний брат, вуйко Петро, після цього дуже змінився, ми всі його просто не
впізнавали.
Він постійно щось придумував, поки бабуся ще жила, постійно збирав нас разом,
казав, що для неї це дуже важливо – бачити нас усіх у дружньому колі. А тепер він
надумав гроші збирати.
У нас величезна родина, і якщо всі рідні і двоюрідні скинуться по 5 тисяч, то це
виходить дуже велика сума. Ми навіть уявити собі не могли, що надумав вуйко.
У моєї бабусі було багато дітей, аж семеро. Вони з дідусем непогано жили, мали
будинок, стайню, город. Тримали худобу, поряд ріс фруктовий сад, одним словом,
вони були хорошими господарями.
Неподалік бабусиного будинку знаходився занедбаний будиночок. Він уже весь заріс
бур’яном. Хоча був час, коли там вирувало життя.
Цим домом володіла пристойна родина. Я добре пам’ятаю, як ми гралися з їхніми
дітьми, коли приїжджали у гості до бабусі. Сусідка була також багатодітною матір’ю.
Вона дала життя 5 дітям. Коли старші дочки виросли, вони переїхали в місто, і до
матері стали навідуватися все рідше, а вона за ними сумувала, все стояла на хвіртці,
виглядала, може хто приїде.
Коли матері не стало, доньки зайнялися розподілом майна. Але мирно вирішити це
питання їм не вдалося. Вони пересварилися між собою, і в результаті будинок стоїть
порожнім. Нікому він не потрібний.
Наша бабуся з сумом дивилася на це. І дуже просила, щоб коли вона піде у засвіти,
ми не сварилися і не ділили майно. І не поводилися, як сусідські дочки. Їй не
хотілося, щоб будинок запустів. Адже у ньому виросли її діти. Значить у ньому мають
панувати лише любов та тепло.
Бабуся постійно нас всіх вчила, що потрібно пам’ятати, що існують речі, цінніші за
гроші. Вона дуже хотіла, щоб її онуки стали такими ж гідними, як і їхні батьки. Вона
раділа, що їй з дідусем вдалося добре виховати всіх сімох дітей.
Цієї весни бабуся пішла в інший світ. Ми всі приїхали в село і зайнялися будинком.
Навели скрізь порядок, і на ділянці, і в будинку. Справ вистачало. На сімейній раді
було ухвалено рішення не продавати будинок і не ділити його.
А на початку липня вуйко нас всіх попередив, що ми маємо скинутися по 5 тисяч
гривень. Ми довго гадали, що він надумав, а виявилося, що він вирішив найняти
бригаду майстрів і відремонтувати бабусин дім.
Вуйко сказав, що це лише початок, і що ми разом зробимо з цього будинку місце для
відпочинку нашої родини. Плани у нього грандіозні, і це чудово.
У цьому будинку ми збиралися за столом на свята, і будемо продовжувати так
робити. Зараз, на час ремонтів, туди переселився вуйко Петро, щоб все
контролювати. Інші члени родини приїжджають по черзі. Мої батьки вже пенсіонери,
тож теж періодично навідуються.
У будинку вирує життя, як і бабуся хотіла. Наше родинне вогнище горітиме ще довго.
Адже головне, щоб в родині панував мир і спокій, а разом ми сила. Добре це вуйко
Петро придумав, молодець. Думаю, що бабуся з небес за нас радіє.
Фото ілюстративне.