Моя мама з дитинства навчена все розкладати по своїх місцях та підтримувати порядок та чистоту в домі. Бабуся частенько повторювала, що хорошу господиню можна розпізнати по її кухні. Що ж мати намагалася виховувати мене в тому ж дусі, але щось пішло не так.
Я чесно й добросовісно визнаю, що ненавиджу прибирати. Можливо це травма з дитинства, коли потрібно було правильно заправляти ліжко, складати свої книжки в алфавітному порядку, мити посуд до скрипучого блиску та натирати меблі поліролем. Тож в дорослому віці здійснила своєрідний бунт проти чистоти та порядку.
Отож я спокійно можу залишити брудний посуд у раковині та не стерти крихти хліба зі столу після вечері. Випрані речі днями валяються насипом на дивані, в очікуванні, коли у мене буде натхнення їх поскладати. У більшості випадків воно так і не приходить, тож я насипом закидаю їх у шафу. Якщо комусь щось буде потрібно знайти, хай шукає.
Я не заправляю постіль, не прасую постільну білизну перед тим, як її стелити. Не провітрюю кімнату перед сном. Мої кімнатні рослини ніколи зі мною не вживаються, зате мене просто обожнюють домашні павучки, тому що я ніколи не втручаюся у їхній особистий простір. Маю на увазі, що не часто змітаю павутиння.
Попри це все, я щаслива у шлюбі й маю двох прекрасних діток. Поняття порядку та чистоти у нашій квартирі немає. Якщо перший час мама намагалася якось із цим боротися, то з часом зрозуміла, що це марна справа. Собі ж дорожче не витрачати свої сили та нерви на те, щоб мене перевчити.
Нещодавно ми вирішили влаштувати дітям справжні зимові канікули й забронювали собі відпочинок в Карпатах. Планували провести там цілий тиждень, тож нам потрібно було, щоб хтось заходив до нас погодувати кота. Оскільки вільною була лише моя мама, вона з радістю погодилася й побажавши нам щасливого відпочинку, забрала наші ключі від квартири.
Відпочинок вартував кожної своєї гривні. Так добре ми ще ніколи не відпочивали, але вже хотілося повернутися у стіни рідної квартири. Коли ми переступили поріг, то скрикнули від несподіванки. Все блищало у реальному сенсі цього слова. Мама не витрачала часу даремно. Здавалося, що у нашому помешканні стерильніше, ніж у лікарні. Посуд помитий, складений у певному порядку, зрозумілому лише моїй мамі. Мийка та кран без плям, плита ніби щойно привезена з магазину. У шафі одяг розкладений за сезонами та кольорами. Все випрасуване та чисте.
Посередині всього цього «хаосу» стоїть мама з широчезною посмішкою в очікуванні подяки та компліментів. Натомість я розсердилася, нагримала на неї й виставила за двері. Мені захотілося терміново обмастити кілька тарілок, розстелити та зім’яти постіль й розкидати дитячі іграшки та речі по всій квартирі. На відміну від мене, чоловік та діти старання бабусі оцінили. Я помітила, що вони навіть почали застеляти вранці постіль й самостійно складати свої речі у шафу.
З мамою не розмовляю уже кілька днів. Вона не мала жодного права втручатися у правила та порядки моєї родини й приходити у наш дім зі своїм статутом.