– Вона – твоя мама. Синку, треба, щоб мама була на весіллі. Ти їх хоч зателефонуй, а вона сама вирішить – приїде чи не приїде, – намагався вмовити Макар сина, але той вперто стояв на своєму – жінки, яка називається його мамою, на своєму весіллі він бачити не хоче.
– А хто ж тебе благословляти буде? – питає Макар.
– А хоч тітка Галина, вона точно більше, ніж мама, заслужила на це, – спокійно відповів Тарас.
До весілля залишалося зовсім небагато часу, Макар розумів, що йому швидше за все не вдасться переконати сина запросити рідну маму на весілля. Але Уляна сама винна, бо без жалю кинула його і сина, а сама в Італію подалася щастя шукати.
Про заробітки вона давно говорила, але Макар не вірив, що вона таки наважиться. У них не настільки погано все було, адже дім вони мали, Макар працював і непогано заробляв, але Уляна завжди хотіла більшого, як вона сама казала, хотіла вирватися з села.
Синочку їхньому щойно виповнилося 10 років, як Уляна всіх ошелешила, що їде в Італію і там на неї уже чекають. Вона собі порахувала, що поки син виросте, вона йому на квартиру заробить.
– Улясю, опам’ятайся, дитині не твої гроші потрібні, а мама йому потрібна. На кого ти Тарасика лишаєш? – просив одуматися дружину Макар.
– Як на кого? – зухвало запитала Уляна. – На батька лишаю, і на бабусю, сподіваюся, ви з мамою вдвох справитеся з вихованням одного сина.
Уляна поїхала, ніхто її не зміг зупинити. Перші кілька років вона висилала незначні суми чоловікові на дитину, а потім сказала, що вона так ніколи не складе на квартиру, тому зовсім перестала висилати гроші.
Макар тоді багато працював, і сам непогано заробляв, тому не дуже чекав на Улянині євро. Мама його за Тарасом дивилася, якби не вона, то зовсім сутужно було б.
Коли мами не стало, Макар зателефонував Уляні в Італію, і знову став просити, щоб вона поверталася додому, син якраз 11-й клас закінчував.
Тарас дуже чекав, що мама приїде на його випускний, але Уляна не могла цього зробити, бо чекала дитину від італійця, який давно за нею упадав.
Макар плакав, коли отримав на руки документи про розлучення. Гіркими для нього виявилися заробітки дружини, адже він любив Уляну, а вона отак проміняла його і сина на гроші.
Не отримав Тарас від мами і обіцяних грошей на навчання, тому хоч і хотів стати лікарем, але пішов вчитися в інший університет, де вистачало балів на державну форму навчання.
Уляна після цього зникла з їхнього життя зовсім, навіть синові не телефонувала, бо в Італії вона народила дитину, і вже була зайнята своїми новими сімейними клопотами.
Тим часом, до Макара стала заходити розлучена сусідка Галина, і з часом вони зійшлися і стали жити разом.
Тарас в місті прижився, там собі наречену і знайшов. Вирішили невелике весілля робити, для найрідніших. І про це хтось сказав Уляні.
Тоді вона, вперше за багато років, набрала Макара, і сказала, що хоче приїхати до сина на весілля.
– Та я не проти, – сказав Макар, – але ти спершу дочекайся запрошення від сина.
Та запрошувати маму до себе на весілля Тарас не мав ніякого бажання. Не спрацював і той аргумент, що вона його народила.
– Тату, пробач. Тебе я люблю і шаную. А її – ні. Тому нехай не приїжджає, ми без неї скільки років жили, і зараз проживемо.
Сумно було Макару чути таке від сина, але, зрештою, Уляна сама зробила свій вибір. Син вважає, що для того, щоб називатися мамою, замало просто народити дитину.
А яка ваша думка? Чи правильно чинить Тарас, коли не хоче бачити у себе на весіллі свою рідну маму?