Мій тато скільки себе пам’ятаю погано ставився до мами. Справа не в фізичному наc _иллі, ні в якому разі, а у звичайних словах, які часом ранять глибше за кулаки. Він любив демонструвати свою перевагу над нею. Вихвалявся вищою зарплатнею, кращою посадою, міцнішими знаннями. Працювали вони на одній фірмі, тож батько ніколи не пропускав можливості посміятися над невдачами своєї дружини та ще й іншим їх продемонструвати.
Звісно вона ображалася. На людях не говорила нічого, разом з усіма сміялася. Вдома запитувала, чому він з нею так, в чому вона провинилася? Пояснення не було. Просто такий вже він чоловік не здатен любити. Я особливого зв’язку з батьком ніколи не відчувала. Він завжди мріяв про сина, тому діла з дочкою мати не хотів. Тобто моє виховання та навчання, то справа матері. Батько приносить додому гроші, видає певну суму на моє забезпечення на цьому й вистачить.
Я навіть рада, що ми не ладнали, бо коли мама нарешті не витримала й наважилася піти, у мене не було ні каплі смутку та жалю. Ситуація досить банальна. Начальник похвалив маму за її гарно виконану роботу при всіх. Батько приревнував, запитав чи не спить вона часом з босом, бо за що її хвалити він не знає. Неньці стало прикро та образливо, як ніколи, тож тоді вона й вирішила, що нічого путнього з цього шлюбу уже не вийде.
Спершу ми жили з дідусем та бабусею. Коли мама знайшла іншу роботу, переїхали на орендовану квартиру. Довелося затягнути пояси. Влітку я знаходила собі якийсь підробіток, щоб мати кишенькові гроші й не просити у мами. Коли пішла навчатися зустріла свого майбутнього чоловіка. Михайло став для нас мужнім та надійним тилом. Він не заперечував, коли я попросила забрати маму до нас. Любить її та поважає. Мама нарешті посміхається та бачить, що не всі чоловіки однакові.
З татом я не спілкувалася відколи ми пішли від нього. Аліменти, ясна річ, він не виплачував. А от нещодавно дав про себе знати й попросив про зустріч. У ньому, бачте, прокинулися батьківські почуття. Михайло каже, що мені варто погодитися й нарешті розставити всі крапки над «і». Мамі про це я нічого не розповідаю, бо не хочу аби вона згадувала про існування свого колишнього.
То йти мені на зустріч з татом чи ні?